Сашкові на позивний "Шрам" - 21. Вік, коли більшість мріє, планує, будує своє життя. А він — уже тримає зброю в руках і боронить рідну землю.
Історію воїна оприлюднили у пресслужбі 104-ї бригади ТрО Рівненщини.
“Мій позивний — це частина моєї історії. Якось заступився за дівчину, яку кривдив хлопець. Втрутився, захистив — але за це мене підрізали. Шрам давно зажив, але він завжди нагадує: стояти за слабших — це правильно, навіть якщо боляче”.
Чому вирішив піти до війська
“Коли почалась війна, я бачив у соцмережах, як гинуть наші хлопці. Боліло за кожного, серце обливалось кров'ю. Не міг просто сидіти та дивитись. Спробував долучитися ще у 19 років, але на той час був під опікою бабусі — на жаль, не взяли на службу. Винаймав житло, працював різноробом у Рівному. Але мрія стати військовим залишалась. Згодом я все ж таки підписав контракт і здійснив свою дитячу мрію стати військовим”.
Обов'язки у війську
“На початку служив у піхоті, зараз у ППО. Прикриваємо небо, працюємо у мобільно-вогневій групі. Наш екіпаж четверо бійців. Завжди готові до виїзду по тривозі, щоб виконувати завдання із захисту наших міст і побратимів від ракет та дронів. Працюємо найчастіше вночі. Вийшли на позиції, підготувались, чекаємо та слідкуємо за “гостями”.
Сім'я та побратими
“На мене чекають рідні: батьки, брати й сестри. Я з великої родини, нас четверо. Коли перший раз пішов до частини, приховував це від сім'ї. Потім розповів, і вони були шоковані моїм рішенням, але згодом прийняли. Підтримують, головне — щоб я вернувся живим. А ще мене чекає дівчина — Настя. Ми разом вже тривалий період. Побачитись з нею та з сім'єю — моя найбільша заповітна мрія”.
Мрія та мотивація
“Я хочу залишитися у війську й стати інструктором. Передавати знання, навчати майбутніх бійців злагодженій роботі, витримці, тактиці. Бо бачив, як гинуть дуже молоді хлопці — і вірю, що правильна підготовка рятує життя”.
