28-річний Потап із Рівного на позивний «Фура» в перший день повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. У його родині так заведено — не ховатися, а діяти. Приклад батька, який сам того ж дня став до лав ЗСУ. Тепер вони обидва — у складі однієї бригади. Пліч-о-пліч, хоч і в різних підрозділах.
Історію воїна оприлюднили у пресслужбі 104-ї бригади ТрО Рівненщини.
Позивний
«Я до війни був далекобійником. Їздив по всій країні. Позивний «Фура» приклеївся ще тоді. Возив усе, крім надії, що ця війна нас омине. Коли прийшов у військо — це ім’я залишилося. Моє друге ім’я у новій реальності».
Завдання
«Нині служу в роті контрдиверсійної боротьби. Завдання — шукати та знешкоджувати ДРГ. Тут немає другого дубля, як у фільмах. Все по-справжньому».
Бойовий шлях
“Свій бойовий шлях починав у 56-му батальйоні. Там вчився воювати, звикати до постійного напруження, приборкувати страх та боротися з собою. Нині служу в роті контрдиверсійної боротьби. Тут усе інакше та відповідно інший досвід”.
“У Часовому Яру міна влучила в наше укриття. Розірвало руку, в нозі — три осколки. Один вилетів, два залишилися — і досі зі мною. Пів року реабілітації. І знову — на передову. Уже через вісім місяців я стояв на Куп’янському напрямку”.
Бойове братерство
«Ми стали одним цілим. Як родина. Без зайвих слів, із пів погляду розуміли одне одного. Там, де світ закінчується, ми тримаємо один одного. Побратимство — це не про форму. Це про серце. Про довіру, яку не купити та не зламати».
Після перемоги
«Мрію поїхати в теплі краї, перевести подих. А потім — повернутись до життя. Цінувати кожну мить. Бо після всього, що бачив, розумієш: прості речі — найцінніші».
Поради молодим
«Головне — фізична форма. Без неї не витягнеш. І ще — вчитись. Постійно. Знання — це теж броня. Той, хто знає більше — живе довше».
