Воїн із Млинова Петро на позивний "Хакер" служить у 104 бригаді ТрО "Горинь".
Про це повідомляють на Фейсбук-сторінці бригади.
Чоловіку - 48 років. У мирному житті він викладав фізику, інформатику та комп’ютерну техніку в коледжі. Спокійний, точний, мов формула.
Позивний із цивілки. «Не ламав системи, але знав, як працюють», — усміхається. А ще — з 2015-го проходив військово-польові збори. Розумів: час прийде. І коли почалась повномасштабна — рюкзак уже був зібраний. 25 лютого 2022-го — він у військкоматі.
«Не на емоціях — з холодною головою. Я знав, що зволікати не можна».
Уже три роки на службі. Змінив багато позицій. Працював під «Градами», дронами, артою. Радіоперехоплення дало 5 хвилин — змінили позицію, і стара згоріла вщент. Іншого разу снаряд влучив поруч із бліндажем — від смерті врятувало диво.
«Атеїстів на війні нема. Коли трясе — молишся всім молитвам, які згадаєш. І віра стає не раціональною, а нутряною».
Попри все — не полишає служби. Побратимів — теж. «Ми разом чотири роки. Це не просто колеги. Це ті, кому довіряєш життя».
У Петра двоє дорослих доньок та онука Єва. «Ще не тримав її на руках. Але вже знаю: заради неї варто вистояти. Вона — наше “післязавтра”».
Каже, що після війни не мріє про повернення в аудиторію — ІТ-сфера змінилась, час не чекає. А він — «ніби вже з іншої епохи».
Мріє про те, щоб бути з рідними. Побачити перші кроки онуки. Жити. «Весілля, дні народження, хрестини — це все має бути. Життя не варто відкладати “на після війни”. Бо ніхто не знає, коли це “після” настане».
І головне побажання: «Щоб наші діти ніколи не знали, що таке війна. Все інше — встигнемо».
