Війна — це не лише окопи, дрони й артилерія. Це ще й руки, в яких замість зброї — гайковий ключ. Це люди, завдяки яким фронт не зупиняється, бо техніка рухається далі. Старший сержант Віталій Васильович, командир ремонтного відділення 104-ї окремої бригади, знає ціну кожному заведеному двигуну. Побратими кличуть його Автодоктором — бо він не просто ремонтує, а повертає “корчі” до життя.
Розповідають у 104-ї бригаді ТрО Рівненщини.
До війни — на СТО, на війні — теж із технікою
“До армії я працював на СТО. У липні буде вже три роки, як я у війську. Війна застала вдома — як почались вибухи, одразу згуртувалися з односельцями, стояли на блокпостах у селах, а потім уже був призов. 4 липня 2022-го офіційно зарахували до 104-ї”.
Бойовий маршрут
“Починали з Константинівки, далі були на Покровському, Харківський напрямок. Спочатку займався перевезенням боєприпасів, доставкою, логістикою. Потім перейшов повністю в ремонт".
Про те, що найбільше болить
"Найважче — нестача людей та інструментів. Запчастин часто нема. Все купуємо по можливості. А з машинами — зараз купа іномарок, кожна зі своїми «забаганками». Колись були Газони, ЗІЛи, КрАЗи — знайома справа. А тепер — з кожною як з ребусом. Нас тут троє. Було б п’ятеро — вже полегшало б”.
Що тримає всередині
“Мотивація одна — щоб це все скоріше закінчилось. Треба крутитися, працювати, ремонтувати — аби техніка йшла в бій, а ми поверталися додому”.
Служу із сином
“У мене двоє дітей. Старший — Ігор — служить разом зі мною. Він у медроті. Молодший поки вдома. Але я радий, що зі старшим сином поруч. Спокійніше. Дивлюсь на нього — і тримаюсь”.
Побажання українцям
“Бажаю всім терпіння, віри. Щоб швидше закінчилась війна. Бо вже важко — три роки, і кожен день як рік. Але ми тримаємось”.
