Працівники Нобельського національного природного парку розповіли про село Млини та його довкілля.
Назва цього населеного пункту завжди звучить у множині. І це тому, що в минулому в селі, котре простяглось поруч із заплавами річки Прип’ять, стояло два водяних млини. Місцями відноги та протоки Прип’яті, відірвавшись від основного русла річки, підступають впритул до сільських обійсть. Здається, ще трохи – і вода підмиє береги так, що господарські будівлі попливуть за нею. Але тут же, стрімко завернувши, знову тихоплинно далі біжить серед мочарів, трясовин, густих заростей болотної лози.
Прип’ять і її заплави поблизу Млинів перетинаються із протоками Стоходу. Відразу й не зрозуміти – де і якої річки русло. Тому й не дивно, що на старих, ще польських, картах місцевість між Млинами, Ноблем і Омитом називається словом «Струмінь», тобто безперестанний потік води. І справді, води в усі пори року тут багато, хіба що у посушливе літо береги річок міліють, протоки всихають, і лише трава стіною стоїть над річищами.
Попри низинний рєльф у цій місцевості, тут завжди заготовляли сіно, випасали худобу, на узвишшях вирощували сільгоспкультури. Ще чверть століття тому в зимову пору року навколишні краєвиди милували погляд припорошеними снігом численними шапками стіжків із сіном. Їх було так багато, що, здавалось, годі й порахувати. А ще це стіжкове видовище додавало привабливості довкіллю, як і кружляння високо у небі самотнього хижого птаха.
У теплу пору року навколишня місцевість наповнюється різноманітним пташиним криком, перегукуванням та гніздовими клопотами. Болото виграє різноманіттям та буйним цвітом рослинного світу. Водяні струмки обростають густою стіною височенного очерету, і довкілля перетворюється та стає схожим на заплави Амазонки. Доповненням цього смарагдово-блакитного світу і водночас немов чужорідними є піщані пагорби – давні сліди льодовикового періоду.
На одному з таких пагорбів поблизу Млинів можна побачити бетонні фортифікаційні споруди часів Першої світової війни. А ще серед трясовин і густих заростей вільхи місцями зберігся насип, по котрому була прокладена вузькоколійка. Нею німецькі військові підвозили будівельні матеріали, споруджуючи ці химерні споруди. Залишається лише дивуватись, скількох зусиль коштувало таке будівництво, та дякувати часу, що зберіг для сучасників ці артефакти історії.
На жаль, не залишилось слідів від двох водяних млинів, котрі не одне десятиліття крутили каміння під стрімкими потоками води. Щоб створити такий потік на руслі тихоплинної Прип’яті, будівельникам довелось зводити загати, регулювати рівень води, прокопувати канал поближче до суходолу, на березі якого і спорудили одразу один, а згодом – інший млин. Їх сліди також можна побачити на картах 19 століття, і позначені вони як Старий і Новий Млин. Тепер про те, що назва села походить від інженерних борошномельних споруд, нагадує лише інсталяція невеликого млина-вітряка з вказівником відстані до столиці України, сусіднього Нобля і далекого Токіо.
Колись багатолюдне село, як і більшість теперішніх поліських сіл, поступово пустіє, покинутими залишаються стояти хати, або ж отримують нових власників – тих, хто уподобав наш край як місце для відпочинку. Тепер чи не половина усіх будівель у селі знаходяться у власності приїжджих людей.
Принадою для них є Засвітське озеро та навколишній сосновий ліс, багатий грибами. Чисте соснове повітря, сипучий пісок на березі озера і прохолодна, прозора, насичена гліцерином вода якнайкраще підходять для справжнього відпочинку. Не дивно, що в останні роки значно збільшується кількість охочих відпочити в Млинах. Тепер в селі є умови для зеленого туризму: можна зняти будиночок для відпочинку, або ж напрохатись на кілька днів в сільську оселю; орендувати човен для сплаву по воді, або ж, взувши гумові чоботи, пройтись по болоті, оминаючи топкі ями і трясовини. А ще в селі збереглися хліви під очеретяною покрівлею, і можна почути рибацькі легенди та оповіді «як ото було колись...». В минулому та й тепер усі чоловіки цього села були і є вмілими рибалками, добре орієнтувались серед безкінечних русел водяних потоків.
За Млинами проходить кордон між Нобельським НПП і національним природним парком «Прип’ять–Стохід». Далі на захід, у міжріччі Прип’яті і Стоходу, заховане не менш цікаве волинське село Сваловичі, сполучення з яким, як і століття тому, існує лише по воді. Тому недарма вважають, що люди, народжені у цих краях, з першим кроком вчаться міцно тримати весло в руках. Без човна тут ніяк не обійтися. Вправні майстри-човнярі ще живуть в Млинах, тому охочі до народних ремесел мають можливість побачити процес виготовлення човнів і зануритись у правічне ремесло поліських жителів, або ж і перейняти його.
До сусідніх Ніговищ навпростець крізь болото – чотири кілометри, трохи правіше на схід, за вісім кілометрів – Омит, але по суходолу до них не дістатися. Просто тому, що його не існує. Простір між ними – це ще унікальний куточок збереженої правічної природи, один з небагатьох в асимільованому цивілізаційними процесами Поліссі. Віднедавна ця місцевість знаходиться під охороною та дослідженням притаманних їй природних особливостей. Це здійснюється для того, щоб наступні покоління могли побачити оточуючий світ в усій його красі і первозданності, таким, як зараз можемо бачити його ми.
