Село Ніговищі – одне з найвіддаленіших в межах колишнього Зарічненського району, затиснуте звідусіль, немов лещатами, прадавнім лісом та топким болотом. Нині у ньому повноцінно зберігся традиційний поліський уклад життя. Цивілізація немов зупинилась на підступах до цієї місцевості. Наразі село та навколишні території входять до складу Нобельського НПП. Тут проходить межа державного кордону з республікою Білорусь, межі між Рівненською та Волинськими областями, між Нобельським НПП та національним природним парком «Прип’ять-Стохід».
На диво, Ніговищі, попри свою архаїчність і загубленість серед суворого поліського середовища, є наймолодшим селом на теренах краю. Історія його появи сягає 20-х років минулого століття. Тоді після Першої світової війни поміщик Пусловський, до маєтностей котрого входили землі, де тепер знаходиться село, спродав спочатку ліс, а за ним – і землю навколо мальовничого озера. Вивезти ліс через бездоріжжя було непросто. Тому для сплаву по воді навколо озера було прокопано мережу каналів, сліди яких можна побачити і тепер. Від самого озера й до річки Стохід прокопали широкий канал завдовжки 4 км, котрий був судноплавним і до недавнього часу. Ним сплавляли заготовлені та пов'язані у плоти колоди.
Після продажу лісу місцевість почали заселяти переселенці з інших безземельних країв Полісся, скуповуючи у поміщика клаптики піщаної землі та болота. Таким чином й утворилося село Ніговищі. До цього лише одинокий будинок лісника знаходився серед правічного вільхово-дубового лісу. Найбільше переселенців приїхало у Ніговищі із північно-східних сіл Пінського повіту. З собою ці люди принесли особливості побуту, культури і мови, а також нові прізвища, нехарактерні нашій місцевості. Так у нашому краї з’явилися прізвища Варенич, Горегляд, Білоус, Шмат, Шелест, Лосіцький, Труш, Мікша, Полховський, Побочин, Тропець, Ляшко і багато інших.
Цікавою є історія з першою померлою людиною в селі. Поховали її на найвищому піщаному пагорбі, започаткувавши кладовище. Але оскільки земля під могилу не була ще висвячена священиком, то й хреста на могилі не ставили, обмежились круглим каменем, висікши на ньому ініціали померлої та невеликий хрестик. Цей камінь зберігся й до цього часу. Зараз над ним, розгойдуючи гіллям, ростуть могутні сосни.
Розквіту Ніговищі набули у 70-ті роки минулого століття. Тоді у ньому проживало до 500 жителів, діяли магазин, медпункт, клуб, бібліотека, колгоспна рільнича бригада та ферма, а у восьмикласну школу бігала понад сотня школярів.
Наразі все це в минулому. Близькість до білоруського Пінська та віддаленість від інших сіл спонукали місцеве населення до виїзду. На тепер у Ніговищах проживає лише 16 людей. Жоден із закладів інфраструктури не діє, ба більше – навіть громадський транспорт до села не їздить, майже відсутнє покриття українського мобільного зв’язку. Телебачення і радіо теж переважно із сусідньої Білорусі, – такий собі забутий та покинутий край, майже кінець світу…
Утім є у цьому куточку Полісся і свої особливості. Історичною пам’яткою на території села є німецьке військове кладовище часів Першої світової війни. Тоді в заплавах Прип’яті і Стоходу проходила лінія фронту. Дотепер неподалік села збереглися німецькі захисні бетонні споруди, а в навколишньому лісі проглядаються сліди окопів та вирви від вибухів снарядів. Військове кладовище облаштувала польська влада наприкінці 20-х років, довгий час воно було занедбане. Зараз зусиллями волонтерів та працівників Нобельського національного природного парку проводять його оновлення. До того ж, усі військові об’єкти навколо Ніговищ входять в мережу історико-краєзнавчого туристичного маршруту територією Нобельського НПП.
Приваблює та милує погляд навколишня природа, ліс багатий на гриби, ягоди та вікові величезні дуби, котрі як пам'ять залишились від тих, що їх спродав колись поміщик Пусловський.
Розбавляють сільські краєвид вулики-дуплянки та хліви під очеретяною покрівлею, а також добротно доглянуті сільські обійстя. Село у своїх межах не має цілісних вулиць, воно немов складене з окремих хуторів, поміж яких протоптані стежки, а подекуди вимощені кладки-переходи.
До села веде єдина, колись заасфальтована дорога з найближчого (за 8 км) села Омит. В інших напрямках, щоб вийти з села, потрібно пробиратись лісовими стежками та бездоріжжям. Найчастіше в селі можна зустріти прикордонників та працівників природоохоронної служби ННП парку, а ще групи туристів, любителів поліської екзотики. Збираючись до Ніговищ у турпохід, на відпочинок, рибалку чи за дарами лісу, необхідно взяти з собою документи, які засвідчують особу, а в окремих випадках – навіть дозвіл на в’їзд в прикордонну зону. Утім, такі обмеження не є суттєвою перешкодою для того, щоб зануритись у світ тиші і спокою, котрі неодмінно відчує кожен, хто потрапить в цей куточок Полісся.
Джерело – ФБ-сторінка Нобельського Національного Природного Парку.
