Андрій Набухотний — 34-річний військовослужбовець із села Стрільськ, що на Сарненщині. Ще донедавна він працював водієм, але 5 січня 2024 року приєднався до лав ЗСУ. За рік служби Андрій опанував нову спеціальність, зустрів надійних товаришів і здобув бойовий досвід.
Історію бійця оприлюднили у пресслужбі 60-ого окремого батальйону сил ТрО "Поліські вовки".
Військовий шлях Андрія розпочався зі звичайного навчання піхоти. Згадує, що разом із ним підготовку проходило багато земляків. Зрозумівши, що служити серед знайомих легше, боєць підписав контракт і долучився до 60-ого окремого батальйону сил ТрО «Поліські Вовки».
«У підрозділі багато знайомих, а біля своїх служити трохи простіше. Та й мотивації більше», — ділиться боєць.
Андрій — гранатометник. Після місячного навчання він приєднався до побратимів на Куп’янському напрямку. Служба принесла бойовий досвід, але про деталі Андрій говорити не хоче. Каже лише, що за цей час знайшов нових друзів:
«Тут я знайшов товаришів, з якими не страшно йти на бойові, на яких можна покластися в будь-яких ситуаціях. На жаль, не всі з них повернулися з фронту…».
Андрій теж зазнав поранення, але, попри це, продовжує службу в «Поліських вовках». На питання про мотивацію відповідає просто:
«Вона є, але здоров’я вже не те. Війна виснажує, та боротися потрібно. Вибір служити чи ні — це справа кожного. Проте варто пам’ятати: війни виграють не лише силою зброї, а й завдяки єдності, спільним зусиллям, стійкості духу та підтримці один одного. Кожен внесок — від солдата на передовій до волонтера чи лікаря в тилу — має значення. Спільна мета та взаємна підтримка здатні здолати найскладніші виклики».
