Боєць рівненського підрозділу НГУ на псевдо "Вампір" до повномасштабного вторгнення будував власну справу, але став до лав Національної гвардії України, оскільки раніше проходив тут строкову службу. Він пережив артилерійські й авіаційні удари, проїхав замінованою дорогою, урятувався від дрона, але виконав завдання.
Історію захисника розповіли у пресслужбі військової частини 3055 НГУ.
Гвардієць пройшов дуже ретельну підготовку до фронту: тактика, медицина, топографія, вогнева підготовка. Навчали всьому, що необхідно. А після злагодження разом із побратимами вирушив на передову в Донецьку область. Там "Вампір" возив боєприпаси, доправляв бійців на позиції та евакуйовував поранених. На Покровському напрямку він пройшов бойове хрещення.
«Я віз мінометників на позиції. В машині були й хлопці, й міни. Наїхав на ворожу міну. Довелось вистрибувати з палаючої машини на ходу, дивом міни не здетонували. Ми з побратимами встигли заховатися в підвалі. Нам дуже пощастило, що ворог не визначив наше точне розташування, хоча по нас кілька годин росіяни безперервно били з усього, що мали. На щастя, нас тоді евакуювали», – розповідає гвардієць.
За словами "Вампіра", найважче на війні – це розуміння, що ворог постійно полює на тебе. Адже в небі стільки різних безпілотників, що сховатися від них - надскладна задача.
«Для мене, як для водія, вже звичні ті FPV-дрони, які постійно нас переслідували. Якось один такий дрон завис просто над нашою машиною. Ми вибігли в посадку, думали, що цілитимуть у техніку, але дрон почав переслідувати нас. Вибухнув зовсім поруч, і я отримав контузію. Довелося кілька днів підлікуватися, але я знав: якщо відвіз хлопців на позицію, мушу й забрати їх звідти», – згадує Юрій.
І цього свого «залізного» правила "Вампір" дотримався. Трохи відновившись від травм, він повернувся й забрав усіх. Найбільша підтримка та мотивація для нього – це родина. У найтяжчі та найскрутніші моменти спогади про найрідніших підбадьорюють і додають сил.
«Перед виїздом на фронт моя маленька донечка дала мені свою шпильку для волосся. Я причепив її на бронік. Вона була зі мною всю ротацію. Під обстрілами і серед вибухів вона нагадувала мені, за що ми боремося», – підсумовує гвардієць.