Володимир на позивний «Руна» нині служить у 59-му батальйоні 104-ї бригади ТрО Рівненщини. Коли почалася війна, стояв у черзі на кордоні, бо планував їхати на заробітки. Міг залишитися в Польщі — були всі шанси. Але наступного ж дня розвернувся й пішов у військкомат. Бо не міг інакше.
Розповіли у пресслужбі батальйону.
«Морпіх — це не про героїзм. Це про реальність»
“Служба в морській піхоті була важкою. Багато втрат. Побратими, яких більше нема. Я пройшов Очеретине, був поранений. Лікувався. Отримав статус обмежено придатного. Але залишився. Бо є заради кого”.
«Очеретине… не передати словами»
“Там усе сиплеться з неба. Без пауз. Ми з побратимом виводили двох російських полонених. Один не дійшов — накрило прильотом. Побратима поранило. Один полонений дійшов. Якось вийшло… Але те, що ми вийшли живими — уже перемога!”.
«Діти — моя опора»
“У мене двоє — Діана й Данилко. Скоро буде по дванадцять. Вони знають, що тато на фронті. І не соромляться. Кажуть: наш тато не втік! Їхня гордість — надає мені сил”.
«Я тут — щоб вони мали завтрашній день»
“До війни я працював у різних сферах. За фахом я ветеринар, працював електромонтером, був висотником. Але сьогодні моя головна робота — захищати. Я тут, бо хочу, щоб мої діти мали спокійне дитинство. Щоб над ними літали птахи — не дрони. Я зроблю все, щоб їхнє майбутнє було мирним і щасливим”.
«Я один із родини — хто пішов»
“У мене є сестра. Брат — непридатний за здоров’ям. Я — єдиний, хто пішов. Бачу, як дехто ховається, вдає, що не бачить. Не засуджую — але не розумію. Коли країна в біді — її потрібно рятувати”.
«Побратими — це родина»
“Ми тут різні, але одне ціле. Побратими — це не просто товариші. Це ті, за кого я переживаю, як за себе. Хочу, щоб усі ми пройшли це пекло разом. І зустрілись уже вдома — в мирній Україні. Віра в себе, у побратимів, у Перемогу. Коли є віра — зникає страх. З’являється внутрішня сила. І тоді — тримаєшся, живеш та рухаєшся вперед”.
«Пам’ятайте про нас. І моліться»
“Після війни не забувайте про нас. Зараз ми герої — та хочеться, щоб повага залишилася й після. І найважливіше — моліться за нас”.
