Боєць на позивний "Псіх" - п’ять років у війську. Бої, втрата побратимів, СЗЧ — і повернення. Нині він служить у 104-й бригаді ТрО Рівненщини.
Його історію розповіли на Facebook-сторінці бригади.
“Я хотів служити”
«Мені просто подобалося. Я хотів у військо сам — не через повістку. Багато моїх друзів пішли й не повернулися. Я — залишився».
Із 19 років — на Донбасі. Служив у розвідці, був снайпером. Нині — у 104-й бригаді, оператор зенітної установки. Небо і земля — під контролем. Але головне, як зізнається, — це контроль над собою.
СЗЧ — не крах, а пауза
«Я пішов. Бо не витримав. Але це не значить, що я зрадив».
Усе наклалося: погіршення здоров’я, астма, внутрішні конфлікти в частині, розчарування. Психічна втома, і, зрештою — СЗЧ. Чотири місяці — удома. Дехто називає це втечею. Він — шансом не зламатися повністю.
«СЗЧ — це не вирок. Головне — як ти з того виходиш. Я вийшов — і повернувся. Бо знав: маю ще що дати».
Як повернутися
Повернення “Псіха” — це не випадковість. Він зробив усе сам. Зібрав документи. Пройшов медкомісію. Шукав нову частину — і за рекомендацією знайомих потрапив до 104-ї. Через бажання й упертість.
«Я не шкодую. Зберіг здоров’я — і не втік від себе. Мене не зламали. І я знову в строю».
Хто такий "Псіх"?
«За роки в армії я став спокійнішим. Не тому, що постарів — а зрозумів, що так треба. Якщо ти на службі — то потрібно тримати стрій. І всередині теж».
Він читає книжки про емоційний інтелект. Тренується на турніках і штангах. Любить троянди. І мріє — не про нову посаду, а про магазин квітів після війни.
«Так, я “Псіх”. Але більше я — батько. У мене двоє дітей. І якщо я воюю — то заради них. І заради себе».
Про смерті, людей і тишу
«Найважче — коли гинуть свої. Найлегше — спорт. Бо ти там сам із собою. Без обстрілів».
Він пройшов Запорізький, Донецький напрямки. Має 4 контузії.
«Не довіряй нікому. Спирайся на себе. І будь уважним — дуже уважним. Цього навчив снайперський досвід».
Погляд на інших
«Мені все одно на тих, хто відсиджується. Їхнє життя — їхня відповідальність. Моє — перед тими, хто поряд і хто не повернувся».
Корупція, несправедливість, зневіра — усе це він бачив. Але не опускає рук. Бо, як сам каже:
«Я універсальний. Я знайду, як бути корисним. Якщо не на нулі — то в ППО, в тилу, де треба. Я повернувся, бо не міг інакше».
Замість епілогу
«СЗЧ — не кінець історії. Це просто момент, коли ти мусиш зупинитись — аби не втратити себе. А потім — зібратись. І піти далі. Бо війна — не тільки зброя. Це ще й боротьба з собою».
