44-річний Тарас із Київщини на позивний «Боб» служить у ТрО Рівненщини. Колись давно друзі підкололи — кличка прилипла, й тепер це короткий позивний без зайвих прикрас, «щоб довго не пояснювати, хто я».
Розповіли у пресслужбі бригади "Горинь".
«24 лютого 2022 я не чекав повістки. Просто зайшов у військкомат і сказав: “Пишіть: доброволець”. Бо ті, хто стояли під Києвом, уже топтали моє село», — пригадує Тарас.
Спершу — стрілець однієї із ТрОшних бригад: Іванівське, потім Сумський напрямок.
«Було чітко: або ми, або вони. Для мене питання стояло без нюансів».
Згодом — штурмова рота тієї ж бригади й важкі бої біля Часового Яру:
«Каміння з неба, свист куль, а ти — уперто вперед, бо за спиною твій дім».
В останні вісім місяців «Боб» крутив кермо евакуаційного авто:
«Моя задача проста: завезти хлопців на “нуль” і повернути живими. Коли дрон заходить на скид, не думаєш про геройство — думаєш, як провернути колеса так, щоб усі були живі».
Нині Тарас - на курсах у навчальному центрі:
«Тут усе системно: показали — зроби; не зробив — перероби. Я бачу сенс гризти цей граніт, бо чим більше знаю, тим довше житиму».
Після завершення вишколу служитиме у 61-му батальйоні:
«Фронт не обирають — фронт обирає тебе. Потрібен там? Значить, вирушаю туди».
У мирному житті Тарас лагодив телевежі й бази станцій. Тепер головна «станція» — дім під Києвом, де чекає дружина:
«Наші дзвінки короткі — “Живий?” — “Живий”. Більше їй не треба, а мені достатньо знати, що вона вдома».
«Я прийшов добровільно. Якщо можеш тримати зброю — приєднуйся. Не можеш — підстав плече тилу. Вони йдуть до кожного, а зупинимо їх тільки разом».
“Дорога вільна лише для своїх”, — каже «Боб» і знову пакує рюкзак. Далі на нього чекає 61 батальйон ТрО ЗСУ — ще один рубіж, де стане до строю й не дасть пройти ворогу.
