Столяр за фахом Павло Мельничук із Костополя пішов воювати добровольцем у 2014 році. Через 13 місяців демобілізувався, повернувся додому та знову взявся столярувати. Коли почалася повномасштабна війна, із першого дня чоловік пішов служити. Спочатку в охороні, потім – у піхоті на «нулі». Зумів вийти з пекла, після 16 годин із турнікетом на пораненій нозі. Побратим, із яким були знайомі багато років і який урятував Павлу життя, на жаль, не вийшов.
Історію військовослужбовця Павла Мельничука розповіли в Костопільській міській раді.
Улітку 2014 року чоловік потрапив у батальйон «Горинь», який згодом увійшов до складу 30-ї окремої механізованої бригади. Служив кулеметником. Спочатку охороняв штаб АТО в Краматорську, потім воював на Світлодарській дузі біля Дебальцевого. У вересні 2015 року Павло демобілізувався й повернувся до сім’ї та до своєї цивільної професії.
«У лютому 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, я у перший же день пішов до військкомату. За два дні до того саме зняв гіпс з ноги після перелому, але пішов. Незважаючи на недавню травму, мене одразу взяли у 94 батальйон, в охорону оперативного командування «Захід». Ми об’їздили чи не всю Україну, побували у багатьох областях, у тому числі прифронтових. Але це був ще не "нуль"», - розповів Павло.
На «нуль» боєць потрапив у листопаді 2024-го, коли його перевели гранатометником у 60-ту механізовану бригаду, яка тримає оборону на Лиманському напрямку на Донеччині. Через тиждень були на передовій. Бригада стояла тут уже довгий час, бліндажі були добре облаштовані. Тиждень - на позиціях, на тиждень - відводили. Ворожі укріплення були всього лише за 300 метрів. Бували навіть бої впритул на відстані кількох метрів, коли бачиш ворога буквально в обличчя.
«9 грудня прилетіла міна, мені вирвало шматок ноги. Це сталося близько 10-ї ранку, ми по рації повідомили, що є поранений, але евакуація у таку пору у тій ситуації була неможлива, над нами постійно висіли ворожі дрони. Побратим наклав мені турнікет. Він врятував мене, а сам продовжив вести бій. Нас всього четверо там було. Я кожні пів години сам послаблював турнікет, як вчили на медичній підготовці. Того дня ворог підійшов дуже близько, за 10 метрів від нас. Що я міг тоді думати зі своєю пошматованою ногою? Мене охопила паніка, потім страх. Думав, це вже кінець, що звідси ми не вийдемо, що я не можу допомогти ні собі, ні хлопцям. Кажу, давайте, хоч магазини споряджати буду. І споряджав. Невдовзі мій товариш одержав важке кульове поранення. Він лежав біля мене, а через 5 годин помер. Евакуації все ще не було. Віри у те, що ми виберемося звідси, теж», - розповів Павло.
Близько опівночі на позицію зайшли інші бійці, розпочалася евакуація. Павло виходив на своїх двох, з турнікетом, спираючись на автомат, чотири кілометри багнюкою. На щастя, кістка була ціла, тож з великими зусиллями, але він ішов. Супроводжували його два бійці, які залишилися в живих. Вони більше допомагали нести амуніцію, яку поранений зняв, щоби легше було йти. Чули, як працюють ворожі дрони, але атаки не було. Так дійшли до евакуаційного пункту. Павла посадили в авто й повезли на стабпункт у Лиман, де йому зробили першу операцію.
Далі було Дніпро, звідти евакуаційним поїздом повезли в Луцьк. Ногу ще чотири рази оперували, і хоча Павло погано її відчуває, але після 16 годин у турнікеті нога збережена.
Оговтуватися від пережитого Павло почав у Луцьку, спілкуючись з іншими пораненими бійцями, раніше незнайомими.
«Лише зараз, через чотири місяці лікування, психологічно мені стало трохи легше. Допомогло спілкування з пораненими в Луцьку, з якими були в одній палаті. Побачив їхні поранення і подумав, що не так вже й страшно все у мене, я живий, ходжу і буду ходити. Був вже готовий до того, що без ноги буду, але її врятували», - поділився військовослужбовець.
Із побратимом, із яким разом заходили тоді на позиції, Павло був знайомий багато років. Разом колись навчалися, підтримували стосунки, разом пішли воювати. Це він наклав йому турнікет і одержав у бою поранення, від якого помер. Під час евакуації вони не змогли забрати тіло й Павло досі не знає, чи вивезли його пізніше. Намагався з’ясувати, та нічого конкретного дізнатися не зміг. Невідомо йому і про долю двох інших побратимів, які вели бій, а потім супроводжували його з пораненою ногою. Познайомилися лише перед виходом на позиції, за три дні до поранення. Контактів їхніх у нього не було.
Павло Мельничук перебуває у відпустці за станом здоров’я. Потім лікарська комісія визначатиме, чи може він далі служити. Загиблий побратим досі вважається зниклим безвісти.
