
У сучасному надшвидкому ритмі життя – з купою негативних новин та переживаннями, часто складно зайти спокій і певну відраду, які допоможуть розслабитися та зберегти сили на новий день. Споглядання за природою – один зі способів релаксації, але як доторкнутися до живого, почути спів пташок та шум трави, якщо ти загруз у рутині міських робочих буднів?
Своєрідним провідником поліською природою для мешканців бетонних «джунглів» став рокитнівчанин Олександр Богданець. Чоловік, який за освітою програміст, отримав впізнаваність серед фейсбук-спільноти Рівненщини завдяки фото мальовничих поліських пейзажів, а віднедавна – знімкуванні птахів. Свої доробки фотограф об’єднує у проекті під назвою «Світ крізь об’єктив».
Ми вирішили поспілкуватися з автором, аби зрозуміти - з чого почалося його бажання творити, бачити та передавати красу Полісся усім охочим.
– Моя фотографія з'явилася на світ як доповнення, а згодом основа, до власної пропаганди щодо збереження довкілля та популяризації української природи. Я впевнений, що ситуацію можна змінити на краще, демонструючи наскільки наша природа унікальна, гарна та багата.
– Свою першу світлину я зробив на День космонавтики два роки тому за допомогою Redmi Note 5. Відтоді весь час я позиціонував себе як мобільний-пейзажний фотограф, але три місяці тому я нарешті перейшов на фотоапарат і одразу взявся покривати нові жанри. В якості асистента виступив старенький Nikon D60, яким виконана переважна більшість моїх крайніх світлин. Також час від часу в мої руки потрапляють фотокамери різної категорії та конфігурації.
– Переглядаючи Ваші фото у Фейсбуці можна прослідкувати певні зміни: спочатку це були просто світлини поліських просторів, мальовничі заходи сонця та світанки, натомість зараз Ви переважно фотографуєте птахів. Як з’явилася така ідея?
– Мені завжди хотілося фотографувати більше, але на цьому шляху стояли технічні можливості. З переходом на фотоапарат вони частково вирішилися, і я одразу взявся за все те, до чого не міг дотягнутися раніше. Птахи це окремий та дуже цікавий розділ фотографії, який вимагає чималих вмінь та завзятості.
– Мені потрібно було наверстати за короткий час, адже я звик не заходити, а вриватися. Наразі я присвячую цьому майже весь свій час і дуже задоволений результатами, я буквально відкриваю новий світ. Але я впевнений, що зовсім скоро збалансую свою роботу і частково повернуся до інших жанрів, особливо пейзажів, за якими дуже скучив. Адже я прагну показати красу Полісся з усіх можливих сторін, щоб всі усвідомили наскільки чудова наша природа.
– Розкажіть про особливості фотографування птахів, адже цьому має передувати певний процес. Як триває підготовка, відслідковування місць їхнього гніздування? Також періодично можна побачити досить рідкісних пташок. Як Вам вдається їх зазнімкувати, знайти місця, де вони мешкають?
– В моєму випадку фотографа годують ноги. Це все результат щоденної праці, яка вимагає чималих зусиль. Щодня без виключення я проходжу пішки в середньому 15-20 км, а у вихідний день часто перевалює за 30-40 км. Все починається із пошуків або спостережень. Вони можуть бути як хаотичними так і запланованими на основі попереднього досвіду. Звісно, чаплю не будеш шукати в березовому лісі, а синицю блакитну на болоті, але часто я йду просто навмання через невідомі поля, хащі, болота. Зазвичай, там де не ступала людська нога, завжди є що фотографувати. Під час пошуків дуже важливо слухати, а не дивитися.
– Багато птахів нереально вгледіти на верхівках дерев, глибоко в траві або високо в небі. А от почути можна завжди. На кожну місцевість маю відповідний маскувальний одяг, який ніколи не змінюю. На сьогодні це скоріше не для маскування, а для впізнавання. При нових знайомствах ніколи не роблю зайвих рухів, не намагаюся сфотографувати птаха одразу. Стараюся не набридати, якщо бачу, що пернатий відчуває себе не комфортно, просто йду геть. Для мене більш важливо, щоб птах залишався на місці і звикав, тоді будуть світлини і все інше. Тут важлива витримка і розуміння того, що ти в гостях.
– Я завжди лояльно відносився до навколишнього середовища, а воно відповідно до мене. Я ніколи не дозволяв собі якось шкодити, зазирати до гнізд, тощо. Навіть зараз у мене немає жодної світлини гнізда, нори, кладки яєць чи виводку, хоча мені це під силу. Існують птахи за якими я веду щоденні спостереження, наприклад родина лунів очеретяних. За два місяці я вивчив їх дуже добре, знаю коли вони прокидаються, де літають та полюють і так далі. Вони до мене звикли, дозволяють спостерігати за собою з невеликої відстані, поблизу гнізда не ведуть себе агресивно, а вмощуються на гілках сусідніх дерев та гріються на сонці. Так, я дійсно часто фотографую рідкісні види, інколи мені здається, що не я знаходжу птахів, а вони мене, і це важко пояснити. Можливо вони зайвий раз хочуть нагадати, що їх майже не залишилося, і пора схаменутися.
– Фотографування – це Ваша основна робота? І взагалі чи можливо заробляти гроші, фотографуючи природу та птахів?
– Для мене це скоріше захоплення, якому я віддаю майже весь свій час. В моєму випадку це виглядає як робота – за виключенням відсутності заробітної плати. Тим не менше я отримую від цього багато, просто в іншому еквіваленті. Це захоплення дозволяє мені відкривати для себе багато нового та цікавого. Спостерігати за життям птахів в дикій природі та відчувати їхню приязність це щось неймовірне. Я ніколи не розцінював це з фінансової точки зору. Мені здається такий підхід залишає тебе світлішим. Я впевнений, що при бажанні на цьому можна заробити, але наразі я про це не думаю.
- Рокитнівщина – мальовничий край. За час своїх творчих мандрів у пошуках яскравих кадрів, які цікавинки Вам зустрічалися у дорозі: можливо, колоритні мешканці поліських сіл, різноманітні тварини, або ж браконьєри чи бурштинокопачі?
– Хоча моя географія польоту не покриває весь район, а частіше прилеглі селища та села до Рокитного, тим не менше траплялося багато різних ситуацій, негативних в тому числі. В першу чергу це браконьєрство різного роду без якого наші люди, на жаль, жити не можуть. Також підпали, вирубки, сміття та інше. В силу свого характеру та поглядів мені рідко вдається пройти повз, тому за останні два роки було чимало курйозних ситуацій, погроз і так далі. Зазвичай я фотографую в камуфляжній формі і часто мене сприймають за якусь наглядову комісію, особливо коли бачать процес зйомки. Інколи підсилають своїх розвідників, частіше це трапляється неподалік покладів сонячного каміння або ймовірних вирубок, тощо. На сьогодні порушники переважно стараються не попадати в поле мого зору, ніж починати зі мною дискусії.
– Якби Вам надійшла вигідна пропозиція дещо змінити напрямок своєї роботи: наприклад, переїхати до великого міста, але відмовитися від фотографування пейзажів та природи. Чи відгукнулися б на таку ідею?
– Кажуть зарікатися не можна, але впевнений, що ні. В свій час я цього не зробив і дуже надіюся, що моє подальше життя складатиметься так, що мені не доведеться цього робити. Велике місто завжди встигне мене прийняти, але я значно краще відчуваю себе вдома. Я не уявляю свого повсякденного життя без поліських краєвидів, лісів, полів, річок, птахів і всього-всього іншого. Мені не достатньо відпустки, мені потрібно бачити і відчувати це щодня.
– Що Ви найбільше любите у своїй роботі/хобі? І де берете натхнення вранці прокидатися і відправлятися у черговий маршрут за цікавими знімками?
– Найбільше у своїй роботі я люблю те, що бачу і відчуваю. Інколи небо буває настільки фантастичним, що можна втратити свідомість. Коли перед тобою чистить пір'ячко полохлива сойка, коли здоровезний хижий птах сидить недалеко від тебе, або коли лисиця за десяток метрів полює без будь яких переживань, це змушує відчувати те, що не можливо описати і передати. Такі речі не минають безслідно, вони залишають глибоку відмітку в твоїй душі та пам'яті.
– З часом ти починаєш усвідомлювати, що не такий як всі. Це мотивує не лише мене, а й людей які мене оточують. Яка ще потрібна мотивація нормальній людині, коли займаєшся тим, що тобі подобається безкорисно, але з користю. Звісно я безмежно вдячний всім своїм прибічникам, спільноті, ЗМІ та всім іншим, хто небайдужий до того чим я займаюся. Ці люди велика частина моєї мотивації, вони дають змогу усвідомити, що робота не проходить дарма.
– Охарактеризуйте край, де ви мешкаєте. Які головні переваги і недоліки цієї території. Чи є у планах відкривати нові місця, можливо, у інших областях та країнах, аби там займатися улюбленою справою?
– Я ніколи не віддавав належне стилю, де прагнуть фотографувати зарання відомі мальовничі місця чи об'єкти задля високої оцінки. Для мене природніше, коли не місце красить фотографа, а фотограф місце. Я надалі буду фотографувати та відкривати переважно Рокитнівщину. В мене є плани щодо деяких заповідників на території Полісся, є плани щодо Карпатських гір, але це буде крапля в морі. Сьогодні при зустрічі мені завжди задають одне і теж питання: "Де ти його все знаходиш?". Переважна більшість моїх читачів думають, що я живу в казковому краї, де повсюди бігають косулі, співають пташки та літають метелики, але насправді це не так.
– Якщо Ви приїдете до нас у гості, в багатьох моментах Ви будете негативно здивовані. Мені щодня доводиться докладати багато зусиль у пошуках того чи іншого кадру. Тим не менше свій край я вбачаю дуже мальовничим і багатим, але водночас розшматованим, розграбованим та понівеченим. Однак він і досі залишається скарбницею багатьох рідкісних видів та неймовірних пейзажів. Якщо ми, поліщуки, не збережемо цю природу, то гріш нам ціна. Дуже хочу побачити як країна зміниться, люди стануть іншими, кращими, розумнішими. Це був би непоганий фінал і початок водночас.