Ветеринарний лікар із села Федорівка Валерій Куніцький долучився до лав ЗСУ ще 4 квітня 2022 року.
Про це повідомляє гощанський селищний голова Микола Панчук.
Як зазначається, чоловік пройшов навчання в Старичах на Львівщині, а перший артобстріл у нього стався на станції Школо. Потім були Київ, завод «Антонова», а згодом Білозерське на Донеччині, де сержант медпункту 214 окремого штурмового батальйону OPFOR Валерій Куніцький став командиром евакуаційної бригади.
У бригаді було 10 людей. Лише один — медик. Решта — звичайні чоловіки, які стали рятівниками.
- Валерій з побратимами брав участь в евакуації 242 батальйону, побував у найгарячіших точках Донеччини. Там — щоденні евакуації, коли життя інших залежить від секунди, від твого рішення, від справної машини.
Вони вивозили поранених з-під вогню. Їхній «Фольксваген Т5» не раз ставав мішенню ворога, але ніколи — мішенню для страху. Не зупинявся. Не відступав. Іноді за день вивозили по 6-7 «двохсотих», понад 30 - «трьохсотих»...
Він пережив обстріли, втрати, відчуття безсилля… І найстрашніше — момент, коли у Білозерському з 200 бійців підрозділу залишилося 60. Решта — загинули або зникли безвісти, - йдеться у повідомленні.
Коли ворог знищив госпіталь під Бахмутом, Валерій і його бригада везли поранених у Кліщіївку, Часів Яр, Костянтинівку, Дніпро...
Повернувшись через сімейні обставини додому в лютому 2023-го, чоловік довго не міг повірити, що тиша — справжня. Виходив на поріг, дивився в небо… і не вірив, що з нього нічого не падає.
- Сьогодні Валерій Анатолійович — не лише ветеран. Він — символ витримки, людяності й сили, для своїх двох доньок, для семи онуків, для всієї громади. Для нього війна — не про зброю. Вона про людське життя, про тих, кого вдалося врятувати. І, на жаль, про тих, кого довелося вивозити з поля бою, щоби рідні мали змогу попрощатися. - додає Микола Панчук.
