Рівне стало прихистком багатьох переселенців, які були змушені покинути свої домівки. Обстріли, окупація та відсутність будь-яких умов змушували людей збирати найнеобхідніше і їхати до інших міст.
У таку ситуація втрапила і Олена з чоловіком та дітьми. Більше того, жінці довелося народжувати під обстрілами у пологовому її рідного Чернігова.
Журналістам "Рівне Медіа" Олена розповіла, що про війну дізналась о 5-ій ранку від мами. У Чернігові обстріли та вибухи лунали з першого дня.
Жінка каже, що в порівнянні з Рівним, після кожної сирени був вибух. І навіть без повітряних тривог лунали вибухи, адже місто обстрілювали з артилерії та мінометів. До вечора першого дня війни біля міста вже були російські війська. Її родина відразу зробила стратегічний запас пального, продуктів та ліків. Адже, через кілька тижнів у Олени був плановий кесарський розтин.
Однак, пологи розпочалися раніше через постійні спуски з 8-го поверху у підвал.
Шлях до пологового
Перші перейми у жінки почалися 27 лютого у квартирі її сусідки на першому поверсі. Саме там вони з чоловіком та сином перебували вночі. Коли Олена зрозуміла, що це серйозно, то сконтактувала із лікаркою, яка вела її вагітність. Та сказала їхати до пологового. Складність була в тому, що на цей момент у місті був комендантський час та повне світломаскування. Тобто, наколо темрява і чути, як гатять у сусідньому мікрорайоні.
Працівники "швидкої" сказали їм добиратися до пологового самотужки, що Олена з чоловіком і зробили. Однак, на шляху до медзакладу була перешкода - залізничний переїзд перекрила вантажівка, ймовірно, замінована.
Об'їжджати переїзд вирішили через блокпости.
"Там були блокпости, але не такі як у Рівному – у нас там танки стоять. Чоловік кричав військовим: «У мене дружина народжує». Я махала обмінною картою", - з усмішкою розповідає Олена.
За її словами, учасники тероборони щоразу цілились у них з автоматів, адже вони їхали з аварійкою та світлом "як новорічна ялинка".
На останньому блокпосту був напружений момент, коли хлопець з тероборони крикнув їм: «комендантська година, ви не маєте права тут їхати, я у вас можу стріляти».
"Десь 4 хвилини крику з обох сторін. Я показувала голе пузо йому у вікно: "дивись, я вагітна, в мене обмінка з паспортами", - розповідає жінка.
Пологи у темряві
Коли Олена з чоловіком дістались до пологового, то не відразу відшукали медперсонал, адже всі поховалися.
.jpg)
"У повній темряві в мене брали аналізи. Коли брали кров з пальця, я присвічувала телефоном. Кров з вени медсестра брала без світла – знайшла на дотик. На моє запитання "Як?" - "40 років стажу, і не таке можна робити", - ділиться спогадами матуся.
Кесарський розтин робили у палаті, але під дверима. Щоб подалі від вікон. Із апаратури була лампа над жінкою, налобні ліхтарики у медиків. Техніку вони тягнули переносками.
Попри умови, і анестезію, і шов зробили ідеально. Після пологів її відвезли до підвалу, де ховалися мешканці із сусідніх районів:
"Картина така: я після операції, новонароджена дитина з пляшечкою води, кашляючий дід і поруч хлопчик з йоркширським тер’єром. У підвалі двоє дверей відкриті – на вулиці сніжок іде".
Через певний час, коли затихли обстріли, жінка та інші пацієнти своїм ходом побігла з дитиною до бомбосховища. На цей момент опалення у місті вже не було.
У пологовому будинку матір з дитиною пробули добу, після чого їх примусово виписали. Спала Олена на металевих носилках, адже ліжок не вистачало.
"Нам дали ампули "оксетоцину" і телефони лікарів. Бо всі розуміли, що медика потім ніхто не знайде. Шви мені знімав чоловік під контролем лікарки по телефону", - ділиться Олена.
Життя під обстрілами
Після пологового родина не ризикнула повертатися на 8-ий поверх і поїхала до батьків. Там вони в коридорі жили всі разом. А вже 6 березня у їхній будинок прилетів снаряд.
Жінка розповідає, що того дня сильно гатили у їхньому районі. В один момент почувся вибух - будинок затрусився і вилетіли вікна. Вони з сусідами вибігли у спільний коридор, де сиділи до кінця обстрілів.
Вже згодом виявилось, що снаряд потрапив у їхній під'їзд. Своїми силами батьки Олени закрили віконні отвори. На цей момент у квартирі не було тепла та газу. Згодом не стало і води. Це стало поштовхом до рішення - їхати з Чернігова.
18 березня жінка з двома синами та чоловіком сіли у авто та поїхали до Києва.
Втеча від війни до Рівного
Олена розповідає, що до Рівного їхати спочатку не планували. Її мама з Хмельниччини - там у селі в них є будинок. Після довгого шляху до Хмельницької області через поля та блокпости вони дісталися хати.
У будинку була піч, тому було тепло. Там вони виспались і помились. Однак, у хаті не було газу, води, а туалет був на дворі. У таких умовах матері з маленькою дитиною було складно, тому вирішили шукати житло в оренду.
Перша квартира, яку знайшли, була у Рівному. Так і перебрались сюди.
"Перше враження про Рівне - не таке воно і рівне", - жартує Олена. Каже, навіть навігатор губився через пагорби. Про людей, яких тут зустріла, відгукується з теплом.
У перші ж дні їх відшукали волонтери - допомогли з одягом та іграшками для старшого сина. Адже приїхали вони з Чернігова у зимовому одязі і з найнеобхіднішими речами.
Наразі повертатися до Чернігова Олена не планує - немає куди. У оселях досі немає опалення і води. Крім того, область знаходиться на кордоні і ризик нової атаки великий. Хоча за домом сумує.
"Головне, що ми живі і в нас все добре", - ділиться жінка.
