У Рівному завтра прощатимуться із загиблим воїном Дмитром Дзюбишиним.
Про це повідомляють у Рівненській міській раді.
О 10.00 год на майдані Незалежності відбудеться церемонія прощання. Поховають його на кладовищі «Нове».
«Доброго ранку, мамулічка. Я тебе дуже люблю,» - це останнє повідомлення, яке отримала від сина – старшого лейтенанта Дмитра Дзюбишина, пані Наталія.
Дмитро з дитинства мріяв стати військовим. Але батьки намагалися уберегти сина, тож він здобув паралельно дві вищі освіти: у РДГУ отримав спеціальність «Інформатика», а у Рівненському інституті слов’янознавства - «Банківська справа». І хоч для молодого фахівця були відкриті всі дороги, мрія про військову службу не давала спокою.
«Він пішов у військкомат і фактично впросив взяти його на строкову службу, потім підписав контракт. А вже у 2016 вперше поїхав на Схід – у зону АТО. Він відбув там п’ять ротацій. Ми навіть казали сину, що не обов’язково кожного разу їхати, можна трошки зупинитися. Але він повторював «От будуть у мене діти, як я їм поясню, де я був, коли ворог топтав нашу землю?» І знову їхав… Він добре розумівся на комп’ютерах, тож неодноразово пропонували посади у штабі, але він відмовлявся – завжди йшов на передову,» - розповідає мама Героя.
У грудні минулого року Дмитро нарешті приїхав у відпустку додому. Вперше нікуди не поспішав, насолоджувався часом проведений з рідними та сестрою. Готував нові страви, шукав цікаві рецепти, аби потішити рідних.
«Дмитро дуже любив сестричку, завжди допомагав їй з математикою, навіть коли був в АТО примудрявся задачі їй вирішувати. А під час відпустки наперед зробив усі задачі і віддав мені, мовляв, нехай будуть, але сестричці не віддавай, щоб не розслаблялася,» - пригадує пані Наталя.
Із мамою у Дмитра був особливий зв’язок: найрідніша, найближча, найдорожча людина, яка тільки може бути в цьому світі…
«Він завжди знаходив можливість дати звісточку. Коротку, кілька слів, але я знала, що все добре. Завжди намагався мене заспокоїти. Але якось не стримався і сказав: «Мам, вони не люди, ми не можемо пустити їх до вас…»
Веселий, добрий, щедрий, завжди оптимістично налаштований. Дмитро захищав справедливість, за що його любили і поважали як командира. А ще цінував дружбу, тому особливо складно й болісно переживав загибель побратимів…
Дмитро Дзюбишин нагороджений Грамотою Президента України, медалями, пам’ятним знаком. Та справжньою нагородою вважав сім’ю. 30-річний Діма мріяв одружитися, мати двох синів та двох донечок, побудувати великий будинок, аби жити там усім разом…
Останнє повідомлення мамі Дмитро надіслав о 10.40 29 травня, а вже до полудня його не стало…
«Я написала йому іще кілька разів того дня, але відповіді не було. Наступного – теж жодної звістки. Тоді я відчула, що сталася біда…» - пригадує пані Наталя.
Командир мінометної батареї, старший лейтенант Дмитро Дзюбишин загинув внаслідок бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу поблизу села Золоте на Луганщині.
