Наталія — мама двох дітей, бухгалтерка за фахом, державна службовиця в минулому, а сьогодні — військова 104-ї бригади ТрО Рівненщини, яка, попри страх, сумніви та сльози дітей, зробила вибір на користь форми й присяги. Її не переконали ані відмовки у військкоматах, ані паніка рідних.
Розповіли у пресслужбі бригади.
«Вирішила: піду — і крапка»
“Я мобілізувалась у грудні 2023 року. Це було не спонтанне рішення — я виношувала його довго. У військо першою пішла моя двоюрідна сестра. Я теж захотіла, але вона сказала: «У тебе діти, сім’я. Це не для тебе». Вирішила: я піду, щоб ніхто не казав, що не змогла. І я довела — змогла”.
Чому армія?
“Ще з юності мене тягнуло в структуру, де є форма, порядок і відповідальність. Хотіла в поліцію, але не склалося. Пішла працювати бухгалтером у державну установу. Але бажання служити не зникло. І коли країна опинилась у небезпеці, я зрозуміла: або зараз, або ніколи”.
Хто підтримав
“Мій чоловік. Він сказав просто: «Все одно не заспокоїшся, поки не спробуєш». Нашим дітям — 8 і 12. Це дівчинка Марійка і хлопчик Владислав. Вони знають, що мама у війську. Не в деталях, але знають. Залишати їх було боляче. Але я знаю: я їх залишила на чоловіка. І він справляється”.
Шлях у військо
“Мені відмовляли. Казали: «Ти не кухар і не медик — нам не підходиш». Але я ходила, стукала, просила, переконувала. Зрештою знайшла частину, де повірили — і взяли. Бо я не з тих, хто здається”.
Чому я тут
“Я хочу бути частиною великої справи. Не сидіти осторонь. Щоб потім не було соромно: що країна горіла, а я жила так, ніби нічого не сталося. Так, я не в окопі. Але я тут. І роблю, що можу”.
Страх є. Але я йду вперед
“Страшно? Так. Я не приховую. Я не знаю, що буде завтра, де я буду через дві години. Але я морально готова, якщо доведеться йти на нуль. Бо головне — не йти вмирати, а йти робити. Бути. Працювати”.
Жінкам, які вагаються
“Якщо вирішили — йдіть до кінця. Якщо сумніваєтесь — зважте все дуже тверезо. Бо сумніви з’їдають із середини. А сумнівна людина — це найбільша небезпека в армії. Вона непередбачувана.Тут потрібна впевненість і рішучість”.
Що хочу сказати
“Я вірю не просто в кінець війни — я вірю в Перемогу. Вірю в нас, в Україну, в кожного, хто не здається. Бо з вірою навіть темні дні здаються ближчими до світанку. І я знаю: ми переможемо!”.
