Рівненський апеляційний суд задовольнив позов батька-одинака.
Про це повідомляють у пресслужбі суду.
Так, Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану представницею позивача на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позову до колишньої дружини про позбавлення її батьківських прав відносно їх малолітнього сина. Просила скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове — про задоволення позову її довірителя в повному обсязі.
Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги.
Суд апеляційної станції встановив, що сторони перебували у шлюбі, після розірвання якого їхній син залишився проживати з батьком та його сім’єю без матері, місце перебування якої невідоме.
Як вбачається із висновку служби у справах дітей «Про визначення місця проживання малолітніх дітей», відповідно до акту обстеження умов проживання, хлопчик мешкає у будинку зі всіма зручностями, забезпечений одягом, успішно навчається в гімназії.
Служба у справах дітей сільської ради вказала на доцільне визначити місце проживання із батьком.
Іншим рішенням місцевого суду із відповідачки стягнуто аліменти на користь позивача на утримання сина, через несплату яких існує заборгованість.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Служби у справах дітей сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки відносно малолітньої дитини, орган опіки та піклування сільської ради Рівненської області вважав за доцільне позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її малолітньої дитини.
Згідно з висновком ООП щодо позбавлення батьківських прав визнано за доцільне позбавити батьківських прав відповідачку.
Оцінюючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав колегія суддів звернула увагу, що питання доцільності позбавлення батьківських прав розглядалось органом опіки і піклування повторно.
ООП обстежувались умови проживання дитини та встановлено, що мати не займається вихованням, не піклується про фізичний розвиток, не забезпечує, не бачиться та не цікавиться сином.
Колегія суддів, ухвалюючи рішення про скасування оскарженого представницею позивача судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, виходила також і з того, що думка дитини хоч і не є визначальною, але є важливою, а рішення слід ґрунтувати на сукупності досліджених доказів і встановлених обставин, враховуючи найкращі інтереси дитини та пропорційність втручання в право на повагу до сімейного життя.
Матеріалами справи також підтверджується, що з квітня 2024 року, тобто протягом року до звернення до суду з позовом, відповідачка не проживає за місцем проживання дитини.
Крім того, судом встановлено, що вироком суду першої інстанції відповідачку у квітні 2025 року визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, та призначено покарання у виді громадських робіт строком 120 годин. У межах цього кримінального провадження встановлено, що відповідачка злісно ухилялася від сплати аліментів на утримання іншої дитини, щодо якої судовим рішенням у грудні 2025 року вона позбавлена батьківських прав.
Відповідачка подала заяви, якими позовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітнього сина.
Оцінюючи подані заяви як письмові докази, колегія суддів врахувала, що відсутність заперечень відповідачки проти позбавлення її батьківських прав щодо власної дитини у сукупності з іншими встановленими обставинами справи свідчить про її фактичну самоусуненість від виконання батьківських обов’язків та належного піклування про інтереси дитини.
При цьому колегія суддів взяла до уваги, що відповідачка тривалий час не проживає разом із дитиною, не бере участі у її вихованні та утриманні, має заборгованість зі сплати аліментів, а також притягувалась до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від їх сплати щодо іншої дитини, що свідчить про винний характер такої поведінки.
Крім того, відповідачку вже позбавлено батьківських прав щодо іншої дитини, що у сукупності з наведеними обставинами вказує на системність невиконання нею батьківських обов’язків та відсутність будь-яких ознак зміни її ставлення до виховання дітей.
За таких обставин апеляційний суд вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про можливість виправлення поведінки відповідачки шляхом попередження, оскільки встановлені у справі обставини свідчать не про тимчасові труднощі, а про стійке ухилення від виконання батьківських обов’язків.
З урахуванням викладеного, а також висновку органу опіки та піклування, який визнав доцільним позбавлення відповідачки батьківських прав, колегія суддів дійшла висновку, що подальше збереження за відповідачкою батьківських прав не відповідає найкращим інтересам дитини, а тому наявні підстави для їх позбавлення відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України.
