Рівне Медіа

"Ми бачили, що людям потрібна наша допомога": рівненський рятувальник розповів про відновлення будинків на Донеччині

На світанку 9 червня 20 рятувальників зі всієї області у складі зведеного загону головного управління ДСНС у Рівненській області вирушили на Схід країни. Надзвичайники відновлювали пошкоджені від артилерійських обстрілів житлові будинки в районі проведення Операції Об’єднаних сил у Донецькій області в селищі Луганське, а також системи життєзабезпечення на звільнених територіях. Були вони там 70 діб та ще чотири – в дорозі. Повернулись додому 21 серпня.

Про те, як воно – працювати на лінії розмежування нашим журналістам розповів заступник начальника зведеного загону ГУ ДСНС у Рівненській області, майор служби цивільного захисту Артем Смотр.

«Страх… Він завжди є, є переживання. Тим більше, ми знали, що їдемо на 70 діб, це немало. Я в 2015 році їздив на Схід вперше, ми возили гуманітарну допомогу. Тоді була поїздка на 3-4 дні. В деякій мірі мені було легше. Також багато з ким спілкуюсь. Обмінювались досвідом, тому поняття про те, куди я їхав, було», - зазначив Артем Смотр.

- Як рідні відреагували на те, що Ви їдете у зону проведення Операції Об’єднаних сил?

«Мої рідні не були в захваті, знаючи, яка там обстановка, від того, що я їду. Але з іншої сторони, і дружина, і батьки знають, де я працюю. Вони просто підтримали. Я був налаштований позитивно. Я знаю, що для них було складно, для мене по-своєму».  

- Розкажіть про роботи, які ви виконували?

«Наша робота полягала у тому, що ми ремонтували дахи в будинках людей, які зазнали артилерійських обстрілів. У нас було 20 людей, ми розділились на 4 бригади. Нам давали адреси, ми приїжджали, дивились, яка обстановка. Матеріалами нас забезпечували на місцях, а інструментами, бронежилетами, касками  та іншим спорядженням для роботи нас забезпечувало наше головне управління. Ми звідси виїжджали автобусом і один вантажний автомобіль зі всім майном, яке було необхідне для виконання робіт. Це і мотузки, бо ми працювали на різній висоті».

- Чи складно було налаштуватись на такий ритм життя? Як місцеві жителі ставились до Вас?

«Дні були схожі один на інший. Ми потрапили у період надзвичайної спеки. Та про це не думаєш. Був період адаптації, два тижні десь. Організм підлаштовувався, а далі день за днем ти знаєш, що тобі треба робити. Плюс, коли допомагали, ми бачили, що людям потрібна наша допомога. Хоча, на нас реагували по-різному. Взагалі до нас було хороше ставлення. Ми для них робили роботу, за яку вони не мають фінансової можливості розрахуватись. До того ж, це були старші сім’ї, які  фізично не могли цього зробити. Для них ми робили добру справу. Вони підтримували добрим словом. На той період стали місцевими. Бувало, нам ставили провокаційні питання. Ми не велись, ми собі робили свою роботу».

- Ви перебували безпосередньо на лінії розмежування. Чи траплялись непередбачувані ситуації?

«На щастя, під час таких небезпечних робіт на висоті обійшлось без травм чи інших нещасних випадків. Були незначні подряпини, легкі забої, це ж висота, і шифер важкий. Незаплановані були тільки обстріли. Сім’ї не знали. Наприклад, моя. Вони про це дізнались десь як ми пробули днів 45 там. Коли говорив з ними - або заходив у приміщення, щоб вони нічого не чули або закривав телефон як при вітрі, щоб не так було чути, коли зриваються снаряди. Ми чули, ми бачили, були випадки, вже згодом ми розуміли, що снаряди перелітали через нас. Ми орієнтувались, де одні позиції, де інші. Обстріли там вже звична справа. Ми якраз були в період загострення. Майже два місяці із 70 днів кожен день ти засинаєш і чуєш, що за вікном вибухають снаряди і просинаєшся при такій самій обстановці. Потім почався режим тиші, обстановка змінилась».

- Як було працювати поруч із ворогами?

«Ти працюєш, але ти постійно «на чеку». Продовжували працювали навіть коли знали, що перейшли за українські блокпости… У нас була робота, яку ми повинні були зробити. Ти вилазиш на дах і бачиш територію так званої ДНР…»

- Опишіть Ваш звичний день на Сході?

«Підйом, сніданок, кожна бригада роз’їжджається на свій об’єкт. Приїхали, познайомились із власниками, вони розказують свою ситуацію, показують, куди прилітали снаряди, люди виговорюються, вони показують, де краще заховатись, якщо буде сильний обстріл. Але всі були за безпеку. Вони переживали і за себе, і за нас. Ми для них були як діти, адже переважно це були старші люди. Потім ми демонтували старий шифер, і ремонтували. Працювали до 18 години, могли працювати довше. Все залежало від погодних умов також. Старались  все ж до 18, бо організм не витримував більше, але якщо ми бачили, що нам треба на пів години залишитись і доробити, то ми старались так зробити. Старались, якщо ми дах розкрили, то треба його закрити. Там хоч і дощів багато не було, але все ж щоб людям не було гірше від того, що ми робили».

- По приїзді додому, які відчуття були? Як повертались до звичного життя?

«Після приїзду додому також був період адаптації декілька днів, але ти там живеш зовсім іншим життям. Тут ти вертаєшся до мирного життя. Я не знаю навіть як пояснити. Днів три я розумів, що я вдома, біля мене сім’я, діти, але я ще не відчував себе вдома. На Сході коли був, то дуже хотілось додому, але як я тут, то розумію, що ще поїхав би. Тим більше, що вже маю досвід. Так само і там завели знайомства. Нам підказували, що робити при обстрілах, нам казали, недалеко є позиції, вас видно. Будьте обережні».

- Чи передбачені для вас якісь пільги чи інші заохочення?

«Пільги – ми їх чекаємо. Ми подали всі документи, які потрібно було, їх відправили в Київ, якщо все добре, то буде Учасник бойових дій. Заохочували нас Бахмутська районна рада, місцева ОДА, управління ДСНС. Це були подяки та грамоти. По поверненню відзначили і на Рівненщині».

Крім того, на адресу Головного управління ГУ ДСНС у Рівненській області прийшов лист-подяка від жителів Донеччини. За слова Артема Смотра, і зараз мешканці, яким вони допомагали на Донеччині, телефонують, дякують, зі святами вітають.

Нині на Донеччині, в Авдіївці, ще 20 рятувальників із Рівненщини виконують бойові завдання - надають допомогу цивільному населенню у відновленні пошкоджених житлових будинків у прифронтовій зоні.

Читати також