25-річний Владислав Зайченко працював старшим майстром у Березнівському лісгоспі.
Нині хлопець служить в 1-й окремій бригаді спеціального призначення ім. Івана Богуна ЗСУ.
Про це повідомляють у Поліському лісовому офісі.
Родом він із міста Березне, що на Рівненщині.
«25 лютого ми з хлопцями зібралися, поговорили і вирішили всі йти захищати країну. Ми одразу поїхали в Житомир, спочатку були в підрозділі територіальної оборони, зараз уже в Збройних силах.
Колега мій теж пішов служити - Ярмолка Олег, зараз на лікуванні в госпіталі», - розповідає боєць.
Владислав пригадує, що не вірив у таку тривалу війну. Думав тоді, що все завершиться швидко. Тепер уже позаду виконані завдання на Київському, Херсонському, Харківському напрямках, біля міста Бахмут… Каже, побачив трохи країну.
«Ми змінилися, стали дисциплінованіші. Вдома прокидався - коли хотів. Ну, крім робочих днів. Зараз щодня все по графіку.
З’явилося особливе відчуття цінності дружби, відповідальності перед іншими».
Тато Владислава - Олександр Петрович - теж на фронті. Обоє добровольці. Тато - розвідник.
Мама - Лариса Сергіївна - має невеликий власний бізнес. Волонтерить.
Ще вдома чекає сестра Ольга, їй 18.
«Я дуже люблю спорт. Тут теж постійно займаюся, як тільки випадає така нагода. В мене і тато спортсмен».
У галузь Владислав прийшов у 2019-му. Тоді якраз набирали групу оперативного реагування.
«Мені дуже подобається. Цікава робота, хоч і всяке буває. Тут треба і тактику спланувати, щоб вистежити лісопорушників. Іноді по кілька годин треба в лісі пролежати, щоб непомітно їх виявити і взяти на гарячому.
Було в нас таке - тоді і спіймали».
Владислав мріє повернутися до улюбленої роботи після Перемоги. Каже, у війську здобув досвід, тому лісопорушникам тепер не позаздриш.
З вдячністю говорить про колектив.
«До нас постійно приїздять і привозять допомогу. Були на наших позиціях і особисто керівники - Віталій Миколайович Сухович, Леонід Леонідович Кльоп. Ми постійно відчуваємо підтримку від колег, з самого початку війни».
Про особисте Владислав віджартовується.
«Не встиг дівчину знайти. Лишив би номер телефону, щоб ви написали і мені дівчата дзвонили. Але підозрюю, що будуть лісопорушники дзвонити - багато ми їх переловили, ображені».
«Зараз одна мрія - перемогти і повернутися додому, просто жити, працювати. Мене колеги чекають. Телефонують, питають, що і як. Вони ж мені і друзі. От ще трошки - і виженемо з нашої країни цю наволоч, будемо жити, як раніше, і навіть краще».
