Вихованець рівнеського "Вереса" та вже ексфутболіст цього клубу Михайло Сергійчук розповів про пощання із "червоно-чорними", враження від першої половини сезону та своє продовження кар'єри.
- Розкажи про своє прощання з Вересом. Як це сталося?
- Загалом, я був до цього готовий. Я так зрозумів - відбулася розмова президента з головним тренером і наступного дня Юрій Миколайович мені зателефонував і повідомив, що клуб не продовжуватиме зі мною контракт. Нормально поспілкувалися. Я Юрію Миколайовичу ще раніше говорив, що на тих умовах, які є - я не залишаюся. Зараз про це можна багато філософствувати. Але це нормально. Це футбольне життя. Я навіть не рахував, скільки часу загалом я провів в команді. Вперше зіграв за Верес у 2008 році. Напевно, разів п’ять повертався до команди. Йшов, потім знову повертався.
- Як оцінюєш першу частину сезону?
- П’ять з п’яти. Бо перед стартом сезону, напевно, навіть Дмитро Поворознюк у своїх рожевих окулярах не вірив, що ми можемо так зіграти. Перший місяць сезону був класним у нашому виконанні. Потім, щоправда, всі почали десь літати. Я говорив: завдання - не вилетіти.
- Чому останні шість матчів стали невдалими для команди?
- Гра на гру не схожа. Бували матчі, де грали справді добре, а результату не здобули.
- На таких полях, як у Петровому - можна грати у футбол?
- Можна. Чому б і ні? На полі всі рівні. Це більше залежить від стилю гри команди. Вийшли - значить всі рівні.
- Який сезон у Вересі запам’ятався найбільше і чому?
- Сезон 2017-2018. Перше повернення команди до УПЛ. І для мене, і для команди загалом - це був найбільш успішний сезон. І за результатами, і за якістю гри.
- А чемпіонство в Першій лізі?
- Можливо, також. Це історія. Бо в Рівному до того не було таких перемог. Ми справді зробили свято і для себе, і для вболівальників, і для міста. Увійшли в історію українського футболу. Особливо приємно, що цю перемогу ми здобули на Рівненщині. В нас тоді була справжня команда, справжній колектив. Юрій Миколайович міг назвати будь-який склад і хто б не вийшов на поле - він точно знав, що і як робити. То була команда, яку, може й не можна так сказати, але розвалили. Зараз візьми той склад - у нинішньому чемпіонаті ми впевнено були б у топ-шістці.
- Який матч запам’ятався найбільше?
- Чемпіонський проти краматорського Авангарду. Цей гол мій з відскоком м’яча від стійки. Дійсно було класно. Та гра запам’яталася і мені, і вболівальникам.
- Кому б найперше подякував і за що?
- Перший, кому подякував би - Юрій Миколайович Вірт. Це про останнє моє повернення у Верес. Перед сезоном 2020-2021. Він запросив мене в команду після важкої травми. Я впевнений, що жодна команда навіть Другої ліги в тому стані мене б не запросила. А він знову в мене повірив. Сподіваюся, я його не підвів.
- Що далі?
- Чесно - не знаю. Матиму якісь пропозиції - буду думати. Не сумніваюся, що ще буду грати. Побачимо, де я опинюся. Я вже і в аматорах грав, і в Першій лізі, де лише не грав. Якщо говорити виключно про УПЛ - я вже її набачився. Не прагну опинитися виключно у клубі УПЛ.
- Чи святкуватимеш гол у ворота Вереса?
- Не знаю. Давайте доживемо до того часу. Чи є в мене якась ностальгія? Не має. Абсолютно.
Хочу всім щиро подякувати. Колективу, команді. За час, проведений разом. За перемоги і поразки. І ми завжди залишалися командою. Бажаю, щоб тут завжди залишався такий колектив. З такими старими акулами, як Богдан Когут. Щоб залишалася така ж хороша атмосфера в колективі. Ну і перемог. Бо ми все можемо!
