У нашому, здебільшого, патріархальному суспільстві, жінки все частіше відвойовують право бути на рівні з чоловіками: в роботі, особистих відносинах, побуті.
Напередодні 8 Березня представниця прекрасної статі, яка пов'язала своє життя з професією інженера, ділиться своїми мріями.
Майстер з благоустрою територій “Місто для людей Рівне” Юлія Спірина.
Пані Юлія щоденно відстежує заявки від клієнтів, вносить дані в систему та контролює хід виконання робіт. Крім того, в її повноваження входить відстежування хід робіт бригади прибиральників; на її плечах лежить складання обгрунтованих розрахунками заявок по матеріально-технічному постачанню; забезпечення своєчасного надходження, організації зберігання і раціонального використання обладнання, інвентарю, будівельних та інших матеріалів. Зазначає, технічна галузь її затягнула і вже не відпускає 27 років.
- Я народилась 24 березня 1968 року у селі Дюксин, що знаходиться у Костопільському районі Рівненської області. Свої юні роки я провела в цьому маленькому й затишному місці. Саме тут батько прищепив любов до технічної сфери, адже він працював трактористом. А я постійно перебувала поруч та все більше замислювалась над майбутньою професією. Згодом вибір був зроблений - головна мета мого життя здобути технічну вищу освіту. Так й сталось. Ми з моїми подругами поїхали вступати до Рівного в Український орден Дружби народів інститут інженерів водного господарства (спеціальність: інженер-гідротехнік). Втім, подруги пішли іншим шляхом, а мені вдалось вдало закінчити виш і отримати бажане.
Втім, доводиться регулярно зустрічатись з чоловічими упередженнями щодо обраної “нетипової” професії, але я руйнувала ці стереотипи і продовжую це робити. Я не розділяю професії на чоловічі і жіночі. Я вважаю, що якщо людині подобається, якщо це його покликання, вона вже не помічає тих труднощів, які збоку здаються непереборними. Якщо людина фахівець своєї справи, його стать відходить на другий план.
В комунальній сфері я працюю вже майже 27 років, обіймаючи різні посади: від чергової по гуртожитку до диспетчера та старшого майстра. Кожен з цих пройдених етапів подарували мені безцінний досвід та знання, якими я сьогодні ділюсь зі своїми колегами “Місто для людей Рівне”.
Мені пощастило потрапити в цей колектив та працювати в дружній атмосфері з професіоналами своєї справи. Пам’ятаю стався курйозний випадок - до компанії зателефонувала мешканка 9-поверху і повідомила, що у вентиляційній шахті між другим та третім поверхом застряло її котеня. Вона була дуже стревожена, тож поки я і мої колеги надавали жінці моральну підтримку, інша частина команди визволяли домашнього вихованця жінки. Операція “визволити котеня” тривала впродовж трьох днів, але нам вдалось повернути муркота до своєї власниці.
Словом, подібних випадків більше не виникало, втім нам доводиться часто заспокоювати мешканців та приходити на допомогу. На мою думку, головне в цій професії володіти навичками ефективної комунікації, самоконтролю, неагресивної впевненості розв’язувати та ухвалювати рішення - тоді ти станеш гарним фахівцем своєї справи та здобудеш повагу серед колег (й навіть, чоловіків).
