Роман на позивний «Ромич» — командир роти логістики 104-ї бригади ТрО Рівненщини. Чоловік пройшов Донеччину, Херсонщину, Миколаївщину, був під обстрілами, бачив смерть.
Історію військовослужбовця оприлюднили у пресслужбі бригади.
Хто я
“Мобілізований у лютому 2024-го. На той момент мені було 44. Ніколи раніше не служив, прийшов не з воєнного світу. Бо коли країна горить — байдуже, ким ти був учора. Важливо — ким ти став сьогодні”.
Цивільне життя
“За освітою я соціальний педагог, за фахом — кухар. Працював понад 10 років. Але 24 лютого 2022 року все змінило. Першу сирену почув ще до світанку. Дружина збудила о сьомій: «Рома, війна». Я очікував цього, але все одно не був готовий”.
104-та
“Моя робота — це щоденні поїздки, папери, рішення, люди. Я — командир логістичної роти. Паралельно виконую функції психолога. І мрію повноцінно працювати в цій ролі — підтримувати тих, кому найважче”.
Служба — як безперервне випробування
“Фронт — це не лише стрільба. Це ФПВ, що б'є по капоту, коли до позиції лишається 800 метрів. Це міни, «пелюстки», які чомусь не здетонували. Я пройшов Донеччину, Миколаївщину, Херсонщину — найгарячіші напрямки. І вижив. Служба — це одне суцільне випробування. Але йти треба. Поки ти маєш заради чого жити — маєш фарт залишитися живим”.
П’ятий прелюд або музика як молитва
“У найстрашніші миті мене тримала музика. Я давно граю на гітарі, особливо люблю прелюдії Вілла-Лобоса. На фронті я думав лише про одне: "Я не маю права загинути, поки не вивчу п’ятий прелюд". Я досі його розучую. І вірю, що ця музика — моя тиша, моя молитва, мій захист...”.
Мрія — Антарктида
“Я хочу на станцію Вернадського. Не туристом, а за контрактом. Психологом. Мене тягне не пісок і пальми — мене тягне туди, де тиша. Хочу розібратися чому. Це мрія, яка досі не дає зупинитися”.
Моя опора — родина
“Моя родина — це дружина, син Марк (йому 12), мама, сестра, племінник і наша шотландська киця Грейс. Вони — мій тил. Просто знати, що вони є — це вже дає силу”.
Після перемоги
“Я повернусь до музики, до Ютубу, куди викладу записи. Не для слави — а щоб не загубилось те, що мене рятувало”.
Побажання іншим
“Шукайте свою опору. У слові, дереві, пісні, обіймах. У тиші, в коті, у спогадах про бабусю. Це врятує більше, ніж бронежилет”.
