Сергію 26 років, він працює медиком у Національній гвардії та з перших днів війни перебував на ротації в зоні Операції об'єднаних сил. До служби у військах він працював у місцевому бюро судово-медичних експертиз. Каже, що на війні немає такого поняття як "військовий чи цивільний медик", адже відповідальність за життя людей однаково висока.
"І я гордо можу сказати – від самого початку вторгнення окупантів в Україну наш медичний фронт на самому передку, в Луганській області, показав себе як злагоджений колектив справжніх професіоналів. Під постійними обстрілами, де кожна секунда вартує людського життя, усі медики – військові та цивільні героїчно робили свою роботу", — зазначає Сергій.
Надання домедичної та медичної допомоги, евакуації до лікувальних закладів гвардієць називає своїм щоденним завданням і вважає, що успішно його виконує. Каже, що коли почалися обстріли на Луганщині, то багато медичних працівників покидали свої домівки.
"Інтенсивність боїв у нас дуже висока. Однак коли з’являється так званий «перепочинок» між обстрілами, я допомагаю місцевим лікарям у лікувальних закладах. На війні завжди потрібна максимальна концентрація на корисних справах, відтак знаходжу сили й, головне, маю бажання допомагати цивільним", — каже медик.
"Водночас їх медичне забезпечення, таке враження, взагалі відсутнє. Якщо вже ні для кого не секрет, що вони не забирають з поля бою вбитих, то почасти навіть поранені залишаються кинутими на полі бою", – розповідає Сергій.
Окупанти, за словами Сергія, діють особливо жорстоко та цинічно. Він відзначає, що вони йдуть в бій без бронежилетів та касок, здійснюють хаотичні недолугі обстріли. А ще складається враження, що вони перебувають під дією якихось психотропних препаратів або з очевидними ознаками психічних розладів.
Сам чоловік родом з Охтирки, на Сумщині. ТАм у нього перебувають батьки та рідні, які нікуди не виїжджали з містечка. Із сином вони постійно підтримують зв'язок.
