Військовий медик Анатолій ще до війни працював завідувачем ФАПу в одному із сіл Дубенщини. Після початку бойових дій у 2014 році він, не вагаючись, добровільно поїхав на фронт. Там без відпусток пробув 14 місяців. Тоді ніс службу у 128-їій Мукачівській ї гірсько-піхотній бригаді.
Про це інформує Блог "Знай більше".
На все життя у пам’яті військового медика залишились ті страшні воєнні місяці (а зараз роки) і ті, з ким під обстрілами градів та мінометів ділив останній кусок хліба. А найбільше пам’ятає медик тих, кого на плечах пораненим виносив з бою і оперував в окопах...
"Я був фельдшером медичної роти. Мене прикомандирували до батальйону і я виконував свої обов’язки – допомагав людям й рятувати їхні життя. В основному, я з медичною ротою забирав поранених і евакуйовував з поля бою до шпиталів. Різні були періоди і бували дуже важкі моменти. Війна – це явище, яке ні з чим не порівняти. Бувало дуже страшно, особливо тоді, коли нас обстрілювали й усі сиділи в бліндажах, а я чув крик і розумів, що є поранений й треба його рятувати. Під звуки вибухів я біг до бійця. Знав, що й сам можу не добігти, але по іншому не міг", - розповідає Анатолій.
Серед спогадів війни - операція у складних умовах, яку медик проводив тяжко пораненому бійцю.
"Пригадую момент, коли доводилося у бліндажі робити операцію, якою, напевне, керував сам Бог. Тоді одноразовими стаканчиками вибирали кров з середини бійця, а потім її ж переливали йому, бо іншої не було. Також робили операції без особливих наркозів. Бувало так, що різали, шили, а солдат все відчував. А потім воїн казав, що готовий був нас вбити від цього болю. Але головне, що ми йому життя врятували і це важливіше", - продовжує розповідати військовий лікар.
За словами Анатолія, 7 лютого 2015-го року вони з побратимами виїхали із Дебальцевого. А 12-13 лютого біля Миронівки медику здавалось, що вони з командою вже більше не повернуться додому.
"Безкінечні обстріли. Закінчує міномет стріляти, виїжджає град, потім танк. І так безперестанку...". - ділиться лікар.
За таку відвагу й мужність уродженець Дубенщини має чимало нагород від армії – «За милосердя і відвагу», а також є відзнаки від роти і від «сектору А» в котрому перебував (Станиця Луганська, Щастя й тд). Що стосується Щастя Луганської області, то Анатолій добре знає його ціну, бо воював за нього, мов за рідний дім.
"Щастя... Пригадую, був там якраз на своє день народження і всі дзвонять та вітають мене, і бажають мені щастя. А я стою й дивлюсь, як Щастя димить і палає. Й хоча сепаратисти були неподалік нього, але приємно, що Щастя залишилось наше", - говорить Анатолій Іванович.
У 2015 році лікар демобілізувався. Через рік мешканці Дубенщини довірили йому мандат депутата обласної ради. Проте, недовго лікар побув депутатом. Через деякий час склав свої повноваження, щоб продовжити службу в Збройних силах України.
