Чоловік не довів в апеляційному суді, що він заперечував, щоб донька проживала з матір’ю. Дана обставина й стала підставою для суду першої інстанції зазначити про те, що дитину після розірвання шлюбу залишити проживати з матір’ю І, повідомляють у пресслужбі Рівненського апеляційного суду.
У ході судового розгляду з’ясувалося, що з 7 вересня 2013 року сторони перебували в шлюбі та мають малолітню доньку. Позивач І. звернулася до місцевого суду з позовом до громадянина В. про розірвання шлюбу, та вказала, що їх донька після розірвання шлюбу проживатиме з нею.
31 жовтня 2019 року рішенням Рівненського міського суду позов жінки було задоволено повністю.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, громадянин В. оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі звертав увагу на те, що він не заперечує щодо розірвання шлюбу з позивачкою, проте будь-яких питань щодо визначення місця проживання дитини вони не узгоджували. Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визначення місця проживання доньки.
У пункті 14 постанови Пленуму ВСУ вказано, що у випадку коли при розірванні шлюбу у судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ на підставі належним чином оцінених доказів прийшов до висновку про те, що при розгляді справи про розірвання шлюбу, відповідач не заперечував щоб малолітня донька залишилась проживати з матір’ю. Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, при розгляді справи про розірвання шлюбу, спір про місце проживання дитини не вирішував, оскільки він на момент постановлення оскаржуваного рішення між сторонами був відсутній.
У разі виникнення між сторонами спору про визначення місця проживання їх доньки, кожен із колишнього подружжя не позбавлений права звернутись до суду із відповідними вимогами.
Так, суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу громадянина В. залишив без задоволення, рішення місцевого суду — без змін.
