Має понад 70 соток городу, який обробляє, тримає курей, готує та інколи рубає дрова. Це все робить 91-річна Ганна Савонюк із Рівненської області. Жінка — найстарша жителька села Привільне, що на Дубенщині.
Про своє життя Ганна Савонюк розповіла Суспільному.
Яка у вас була родина?
Я народилася 7 листопада 1933 року. Це я добре пам'ятаю. Спочатку нас було шість душ: бабця, дідуньо, мама, тато, брат і я. На Черешнівці жила, кінчила сім класів, тоді так було. Математику добре вчила, то мій предмет був. До мене всі йшли, щоб розв'язати і розказати. У мене тільки почерк поганий. А так я добре знала все.
Ми жили непогано. У нас не було голоду. Дідуньо з бабуньою були бездітні і мали багато землі. Ми мали хліб і ще й людям давали. Тримали весь час дві-три корови. Молоко продавали на базарі, сметану, сир. А тепер то вже й жодної нема.
Щось із років війни пам'ятаєте?
Були німці, пам'ятаю. Ми в погребі сиділи. В нас був такий мурований з "пустаків". І ми, 40 чоловік, вміщалися в той погріб. І сусіди приходили в той погріб — і ми там сиділи. Хто крепший — піде чаю зварить і їсти принесе, хліба. І ми сиділи в погребі, аж поки "німець не пішов".
Закінчили сім класів і куди потім пішли?
Пішла вчитися шити у Дубно, захотіла бути кравчинею. Там рік провчилася і вже вдома стала шити. Ще фінвідділ мене зловив, що я шию вдома й заробляю гроші. То я ще на рік мусила взяти патент. А потім вже я так шила, без патенту. А шила дуже гарно. На ціле село була кравчиня. Ніхто так не пошив нічого, як я. Вже людям так не шию, а тільки собі.
Розкажіть, що це за машинка, на якій все життя працюєте?
Чеська Lada. Сама купляла, вибирала.
Заміж коли вийшли?
Як навчилась шити, тоді і вийшла. Весілля було 9 травня 1955 року.
Він приїхав сюди, бо хотів пристати тут у зяті. Сам був з Млинівського району, з Перемиловки. "Ось ця дівчина мені дуже сподобалася", — каже на мене. А я йому кажу — "Мені ж не треба зятя, мені треба заміж іти". А він каже — "Ми на квартиру підемо на Бортниці. Там я роблю, можемо взяти квартиру і будемо жити".
І так ми одружилися. Трохи жили на Бортниці. А потім поставили тут на чистому полі хату. То це вже було з моїх рук і його. І ми купили машину — зелений Жигуль. То ще не було тоді так машин — три на ціле село.
Чоловік дуже хотів, щоб я навчилась їздити. А я — не хотіла. Думаю, як навчусь, то він десь захоче випити. А я не хочу, щоб він пив, коли їдемо. Та й не хотіла.
Давно помер чоловік?
У 2011 році. Він був з добрих людей, толкових, працьовитих. Він ніколи в мене не лаявся, ніколи. Прожили ми разом 56 років.
Скільки дітей у вас?
Двоє дітей: син і дочка. А ще четверо внуків і сім правнуків. Сама живу. Інколи приїжджають в гості, допомагають.
А в селі ще багато людей, яким за 90?
Я одна найстаріша на ціле село. Я вже не хочу довго жити. Так надокучило те все, вже б хотіла померти, але Бог смерті не дає. В церкву ходжу весь час, на всі свята. Я церкву люблю і батюшку.
Кажуть, що ви не лише кравчихою, а й господинею були на всю околицю?
Так, кухарила на кожне весілля. Бо ніхто так не напече такого доброго. І не знають, скільки чого треба і приходять до мене питати: скільки яєць, скільки цукру. Я їм розкажу і ще сама йду кухарити і пекти.
Чиї то пасочки?
Мої. Сама пекла. Ще й сусіди приходили до мене в піч, бо в людей нема печі, а в мене є. Сім чи вісім вийшло. Ще й мазурки пекла "на бляшках". Сама все прикрашала.
І дрова самі рубали?
Сама.
Яке господарство маєте, може, грядку маєте?
Маю курочок і собачку. Ще понад 70 соток городу за хатою маю.
Картоплю, цибулю, часничок, моркву вирощую. Я городину завжди на одному місці саджу, тільки місцями міняю: то цибуля, то квасоля. Все таке маю дрібненьке й підкопую. А ще полуниці маю і суниці.
Спина не болить. Я просто безсила роблюся. А спина в мене не болить. Я сапкою так іду, надокучило — сперлася, постояла і знов іду собі.
Розкажіть, які у вас дерева у садку ростуть
Груші, яблуні, вишні. Дивіться, як рясно цвітуть. Будуть дуже добрі яблука червоні. Не кроплю.
Ваші рідні кажуть, що вас побачити — це хороша прикмета
Так, я добра на руку. Як хтось десь мене побачить, то кажуть — "ой, як добре, що вас побачив. Бо як вас побачу, то мені все, пощастить". Багато таких історій є, що люди перед важливими чи важкими справами хочуть мене побачити або зі мною поговорити, то їм тоді обов'язково пощастить. Така моя хата, що всі хочуть тільки до мене.
Дочка Ганни Савонюк — Алла Плотнікова розповіла, у чому, на її думку, секрет довголіття матері.
"Я думаю, по-перше, це здорове харчування. Злагода завжди в родині була, взаємодопомога. Ну і вона продовжує рід, бо всі в нас в роду доживали майже до 90 років. Але вона вже й пережила своїх. Рідко мама хворіла: щоб якимись грипами, чи щоб голова боліла, чи якийсь тиск — у неї ще й зараз 120/80", — поділилася Алла Плотнікова.
Зі слів жінки, діти та онуки завжди стараються допомогти, зокрема з городом та їжею:
"Хату побілити, прибрати щось в садку, яблука пообривати, покосити траву, то приїжджають діти, онуки. Їсти привозимо. Але вона старається нас не завантажувати роботою. Вона хоче і зараз все робити сама. На гору вона сама вилазить, у погріб сама ходить, дрова цюкає. Дуже любить порядок, у неї все має бути помито, складено. А ще до неї раз на тиждень ходить соціальний працівник".
