Сергій на позивний «Дьорк» - родом із Полтавщини. Понад рік служить у 104-й бригаді ТрО Рівненщини. Прийшов добровільно, підписав контракт.
«Потрібно допомагати чим можеш, бо невідомо, наскільки затягнеться війна».
Колись — столяр і будівельник у столиці. Нині — кулінар серед побратимів.
«Я свідомо зробив свій вибір. Не знав, наскільки йду, але знав, що мушу. Поки хтось думав — я вже був у строю».
До війська 11 років працював у Києві. А тут — кухонна плита, казан, армія. Без філософії — просто чоловіче рішення.
«Було місце — погодився. І затягнуло. Готую з душею. Плов — мій козир. Але рецепт не віддам — хіба що з ложкою».
Про службу рідним не казав. Дружина дізналась, коли вже був у частині.
«Каже: “Це все Оксана — моя сестра, вона ж у 104-й!” Але не сварилась. Зрозуміла. Прийняла».
Вдома чекає кохана дружина та діти.
«Дзвонить по десять разів на день. Я вже сміюся: “Ти частіше дзвониш, ніж я кашу перемішую!”»
У медичній роті вже склався тандем: кидати курити — нова мода. Сергій долучився до цього руху 11 травня.
«Просто в один момент сказав собі — досить. Кашель, тиск, задишка... Перетерпів тиждень — і відпустило. Каву теж виключив. Легше стало. Тіло подякувало».
Сергій не грає в героїзм. Просто робить те, що може.
«Складного нема. Хочеш бути солдатом — будь. Холод, полігон, тиша після обстрілу — звикнеш. Найлегше — відпочивати, якщо випаде».
Після війни хоче просто перевести дух.
«А далі — хто зна… Може, й залишусь. Бо тут — команда. Тут — сенс. І тут я — справжній».
