Михайлу на позивний "Риба" - лише 24, але за плечима в нього – уже три роки війни.
Історію військовослужбовця оприлюднили у пресслужбі 104-ї бригади ТрО Рівненщини.
Шлях до війська
«На момент початку широкомасштабного вторгнення я був у Нідерландах, де разом із дружиною будував нове життя. Але коли росія пішла в повномасштабний наступ, у мене не було сумнівів. Почуття обов'язку взяло гору. Я вступив до ДФТГ, а згодом – до ТРО, щоб бути максимально корисним у боротьбі за Україну».
104-та окрема бригада
«У мене тут багато товаришів – ми всі з одного міста. Я подзвонив їм і сказав: "Хлопці, я вдома, дайте документи, я до вас". Через ТЦК оформили відношення. Спершу мене не хотіли брати по мобілізації – на той момент мені був лише 21. Але запропонували контракт, і я його підписав. Нині служу в 61 батальйоні ТрО ЗСУ 104-ї бригади тероборони ЗСУ Рівненщини».
Війна очима «Риби»
«Харківський напрямок, Куп'янськ, Піщане – місця, де точилися найзапекліші бої. Кожен день – випробування на витривалість та мужність. Тоді був сумський напрямок, який вимагав не меншої зосередженості та швидкої адаптації до змінних умов бою».
«Зараз – командир взводу. До цього був головним сержантом. Займаюся особовим складом».
Незабутні моменти
«На Піщаному ми відходили з позицій під мінометним обстрілом. Під ранок я лежу в ямці, курю, і раптом чую: "Є в когось сигарета?". Відгукуюся: "Друже, ходи до мене". Підіймати очі – перед мною мій вчитель фізкультури зі школи! Служили в різних ротах, навіть не знали, що він тут».
Найважче у службі
«Втрата побратимів. Це не просто товариші по зброї – це люди, з якими ти разом проходиш через небезпеки, разом витягуєш один одного з пекла. Коли хтось із ними іде назавжди, у серці залишається рана, яку неможливо загоїти. Ми завжди пам'ятаємо про них – вони воюють поруч з нами навіть після смерті».
Походження позивного
«Прізвище Рибченчук. Ще з дитинства друзі скоротили його до "Риба". Жартівлива кличка стала невіддільною частиною мене».
Поради новобранцям
«Просто приходьте. Не ведіться на соцмережі й тік-ток – тут все по-справжньому. Ворог – такий самий солдат. Якщо хочемо жити в нормальній країні, треба брати відповідальність і діяти».
Батьківство
«Я написав рапорт, і мене відпустили на п'ять днів. Я був поруч із дружиною під час пологів, тримав її за руку – це один із найважливіших моментів у моєму житті. Доньку бачу лише через телефон, але знаю, що зробив правильний вибір. Колись повернусь до неї назавжди».
Що змінилося?
«Я став сильнішим. Знайшов справжніх друзів, побратимів, які ніколи не підведуть. Це друга сім'я, яку я не хочу втрачати».
Плани на майбутнє
«Дім. Сім'я. Виховувати доньку. Вона – моя найбільша радість і водночас найбільший біль. Бачу, як вона росте, лише через екран, і боюся пропустити щось важливе. Але заради її майбутнього я тут».