Чоловік, який є власником житлового будинку в одному з сіл Дубенського району, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, у якому зазначено, що він є спадкоємцем майна своєї матері. Жінка померла у листопаді 2012 року. Жінка у 2009-му році "прописала" в помешканні чоловіка (відповідача у даній справі), який повинен був допомагати їй по господарству.
Як повідомляє пресслужба Рівненського апеляційного суду, у матеріалах справи містяться довідки, видані виконавчим комітетом сільської ради, які підтверджують проживання відповідача у справі, у спірному будинку з моменту його реєстрації — з листопада 2009 року.
У вересні 2020 року син померлої звернувся до суду із позовом до чоловіка, який і донині проживає у тому будинку, яким просив усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення та зняття його з реєстрації за місцем проживання за вказаною адресою.
21 січня 2021 року Дубенський міськрайонний суд у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, син оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі позивач зазначив, що відповідач проживає у належному йому будинку без його згоди, договір найму не укладався, він не є і не був членом його родини, а також не був співмешканцем його матері. На вимогу про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстрації відповідач не зреагував.
Така позиція відповідача, який поселив у його будинку невідому жінку, не дає можливості повною мірою користуватися та розпоряджатися належним йому житловим будинком, проживати у ньому зі своєю сім’єю, відчужити будинок. Жити з відповідачем в одному будинку він не бажає, оскільки вони чужі люди. За словами позивача, той ще й зловживає спиртними напоями, ремонт у будинку не здійснює.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, апеляційний суд прийшов до висновку про її часткове задоволення.
Суд встановив, що тимчасове вселення відповідача до спірного будинку відбулося з дозволу нині покійної громадянки з метою здійснення допомоги їй у господарстві. Факт перебування їх у фактичних шлюбних відносинах не встановлений.
За життя матері позивача, відповідач проживав 3 роки в будинку, а після її смерті живе й дотепер, чим чинить перешкоди у користуванні будинком її спадкоємцю за заповітом — сину, який не може через це проживати у ньому разом зі своєю сім’єю.
Будучи працездатним, достеменно знаючи, що він користується чужим, не належним йому житлом, відповідач не вживав ніяких заходів щодо впорядкування правовідносин щодо свого проживання у спірному житлі.
Враховуючи характер правовідносин, які виникли у сторін справи, колегія суддів прийшла до обґрунтованого переконання, що передбачене Конституцією України право кожного на житло не повинно забезпечуватися за рахунок обмеження інших фізичних осіб у Конституційному праві на володіння, користування і розпоряджання своєю власністю.
За таких обставин апеляційний суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Вимога позивача про зняття відповідача з реєстрації є надлишково заявленою та не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця поживання здійснюється на підставі судового рішення про виселення, яке набрало законної сили.
За інформацією пресслужби Рівненського апеляційного суду.
