Артурові на позивний «Кузьма» - лише 21 рік. Родом - із селища Олика, що на Волині. Контракт підписав нещодавно — і вже другий тиждень у строю 57-го батальйону сил ТрО Рівненщини.
Історію воїна розповіли у пресслужбі батальйону.
Йому було лише 18, коли почув перші вибухи. Тоді хлопець ще не знав, що буде солдатом. Але щось у середині вже кликало.
“Лежав удома, почув, як почали літати ракети. Батько увімкнув радіо — і я почув, що почалась війна”.
Він не чекав мобілізації. Просто вирішив - буде воїном. Міг спокійно жити до 25, будувати плани, влаштовувати побут. Але щось важливіше кликало в дорогу.
“Хто як не ми? Я собі вирішив, що піду раніше — і все”.
Рішення далося не просто — рідні були проти.
“Сварився з батьками. Казали: "Ти здурів, чи що?" А я сказав, що вже вирішив. Я знаю, чого йду”.
До війни Артур працював будівельником. Не служив. З армією все було нове — і не завжди приємне.
“Спочатку було важко: перші стрільби, бронік, фізичне навантаження — все страшне і незвичне. Але привик. Навчили як стріляти, повзати, копати. І я зрозумів, де я є, і для чого я тут”.
Позивний «Кузьма» Артур отримав ще на БЗВП. Там же вперше відчув, що таке армія, що таке дисципліна й відповідальність. Зараз він — номер обслуги, стрілець. Посада - важлива й бойова. Усе серйозно.
Перехід із мирного життя був різким.
“Ще вчора магазин, дім, інтернет. А тут — полігон, автомат, холодна підлога. Спершу важко, потім звикаєш”.
Найстрашніше — не перший постріл. Найважче — самотність у рішенні, коли довкола всі відмовляють.
“Друзі, знайомі — всі казали: "Сиди вдома. Ти ж молодий, навіщо воно тобі?". Але я не хочу, щоб мої діти колись це проходили”.
Мрії після перемоги — прості й дуже людяні.
“Хочу створити сім’ю. Хочу, щоб мої діти жили в країні без війни”.
І головне — для чого він тут.
“Я пішов, щоб покоління після нас не знали, що таке війна. Щоб не бачили цього всього. Щоб не довелось вибирати між життям і обов’язком”.
Про тих, хто ховається, каже без осуду, але з болем.
“У кожного своя думка. Але ми тут — і нас не вистачає. Хлопці місяцями на позиціях. А хтось — у спортзалі, в барі, в теплі. Це неправильно”.
Його позиція пряма, без зайвих слів.
“Все буде добре!”.
