Рівненський апеляційний суд відмовив заявниці у видачі обмежувального припису щодо колишнього чоловіка.
Про це повідомляють у пресслужбі суду.
Так, Рівненський апеляційний суд переглянув рішення місцевого суду, оскаржене обома сторонами, яким частково задоволено заяву рівнянки та видано обмежувальний припис стосовно її колишнього чоловіка, котрим йому строком на 2 місяці заборонено перебувати в місці спільного проживання та наближатися до нього на відстань не менше 100 метрів.
Представниця заявниці в апеляційній скарзі просила оскаржене судове рішення змінити, задовольнивши заяву повністю і видавши обмежувальний припис щодо колишнього чоловіка заявниці строком на 6 місяців. Покликаючись на висновок Верховного Суду, вказала, що тимчасове обмеження кривдника у праві користування належним йому на праві власності майном з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.
Представниця колишнього чоловіка заявниці в апеляційній скарзі вказала, що її довіритель військовослужбовець і що оскаржуване судове рішення позбавляє його доступу до особистих речей та фактично перешкоджає у несенні військової служби.
Просила скасувати оскаржуване рішення суду попередньої інстанції та відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які брали участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи авторів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги представниці військовослужбовця і відхилення апеляційної скарги представниці заявниці.
Із матеріалів справи відомо, що після розірвання шлюбу в лютому 2025 року сторони проживають у квартирі, яка належить їм на праві сумісної власності подружжя, що ними підтверджується і не заперечується.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що у жовтні 2025 року зареєстроване кримінальне провадження, у якому чоловік підозрюється у нанесенні умисних легких тілесних ушкоджень заявниці та їх малолітньому синові.
У подальшому працівники поліції склали два термінові заборонні приписи, за якими колишній чоловік заявниці вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру.
Вважаючи, що внаслідок протиправних дій заінтересованої особи їй завдано психологічного та фізичного насильства, а невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров’ю від насильства в сім’ї, у січні 2026 року потерпіла звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису щодо колишнього чоловіка.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суддя Рівненського міського суду Наталія Кучина виходила з доведеності і обґрунтованості заяви, оскільки встановлено існування високого рівня імовірності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства чоловіком щодо колишньої дружини, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, а такі ризики є реальними.
Тому з урахуванням обставин справи і вимог закону для забезпечення дієвого та ефективного захисту заявниці застосовано обмежувальний припис щодо колишнього чоловіка строком на 2 місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав, заборонивши перебувати в місці спільного проживання (перебування) із заявницею, а також заборонивши рівнянинові наближатися на відстань менше 100 метрів до місця спільного проживання (перебування) з нею.
Проте з такими висновками колегія суддів погодитися не змогла.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню.
Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів взяла до уваги, що суд видає припис, коли є достатні докази того, що життя, здоров’я або безпека постраждалої особи під загрозою, або коли кривдник продовжує чинити насильство чи переслідування.
Апеляційний суд взяв до уваги рішення місцевого суду від 30 жовтня 2025 року, яким рівнянці відмовлено у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Постановою суду апеляційної інстанції це рішення залишено без змін.
Зі згаданих судових рішень вбачається, що між сторонами, як між колишнім подружжям, існує конфлікт щодо проживання у квартирі.
Військовослужбовець не притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.173-2 КУпАП.
До матеріалів справи долучені ще дві постанови місцевого суду від січня та травня 2025 року, якими провадження у справах щодо колишнього чоловіка заявниці про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.173-2 КУпАП закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Не містять матеріали справи жодних належних та допустимих доказів вчинення рівнянином щодо заявниці домашнього насильства.
Окрім того, долучена копія термінового заборонного припису стосовно заявниці, яким заборонено останній в будь-який спосіб контактувати з колишнім чоловіком упродовж 5 днів.
Оцінюючи долучені заявницею до апеляційної скарги витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом повідомлення поліції про заподіяння у жовтні 2025 року тілесних ушкоджень їй та сину, апеляційний суд зазначає, що саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства.
Отже, обставини, на які частково посилалася заявниця, уже були предметом судового вирішення і їм суд дав відповідну правову оцінку, відмовивши у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Не можна погодитися і з подібними покликаннями місцевого суду про винесення щодо військовослужбовця заборонних приписів у грудні 2025 року, адже сам по собі факт наявності заборонного припису щодо кривдника за вчинення психологічного насильства не може бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у виді обмежувального припису.
При цьому не надано об’єктивних і переконливих доказів про те, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису існує імовірність вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у подальшому із невчиненням щодо колишнього чоловіка заявниці обмежувального припису.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про скасування оскарженого сторонами судового рішення, відхилення апеляційної скарги представниці заявниці та задоволення апеляційної скарги представниці військовослужбовця, врахував і те, що конфлікти між колишнім подружжям носять періодичний характер, а ініціаторами негативних відносин між ними є обидві сторони, тобто мають взаємну юридичну природу.
Проаналізовані колегією суддів докази у справі як кожен окремо, так і у їх сукупності дали також підстави для висновку, що ці конфлікти виникли і пов’язуються із реалізацією ними обома прав на володіння та користування квартирою, яка є їх спільною сумісною власністю.
