Енергетику Костопільського РЕМу «Рівнеобленерго» Олександру Крупені повістка прийшла 23 лютого 2022 року. Раніше він проходив строкову службу, їздив на військові збори й перебував в оперативному резерві першої черги. Подумав, що це виклик на збори. А наступного ранку почалася війна. Чоловік зібрав речі і пішов з повісткою до військкомату. Воював на різних напрямках, брав участь у штурмах і зачистках. Мабуть, народився в сорочці, бо додому повернувся без поранень.
Історію бійця оприлюднили в Костопільській міськраді.
У бойову частину пішли добровольцями
Спочатку разом з іншими костопільчанами Олександр служив у роті охорони. А через місяць чи два прийшла команда набрати 40 людей у бойову частину. Пішли добровольцями, потрапили в 14-у окрему механізовану бригаду. Улітку 2022-ого, після навчання у Володимир-Волинському, де сформували новий батальйон, були вже на Донеччині.
«Костопільські хлопці поїхали усі разом, у складі двох кулеметних взводів. Командиром нашого взводу був Лука - Олександр Лукашець, голова Деражненської громади. Потім він був в.о. командира роти. Хороший керівник, одразу спрацювався з усіма, хоча й молодий, 30 років йому лише. А від командира на війні залежить усе, і наші життя теж. Лука ходив з нами на штурми і зачистки, а не сидів у бліндажі і керував по рації, поки ми працювали. Коли питали, хто піде на операцію, Лука відповідав, що він піде. А як він, то й ми, всі про це знали», - розповів Олександр.
Олександр із позивним "Енергетик" служив на посаді водія-кулеметника. Каже, його ГАЗ-66 і досі на службі. Возив ним усе, що треба: і боєкомплекти, і людей, і речі. Одержав машину ще у Володимирі. Тоді підприємці свої давали, їх ремонтували – і на службу. Коли машина стояла, водій працював кулеметником.
За добу звільнили три села
«Спочатку ми були між Бахмутом і Часів Яром. Їх обстрілювали, але ми їздили і в Часів Яр, і в Бахмут посилки на пошті забирати. А потім бої були запеклі. На війні багато нюансів, від яких залежить життя. Ми були ще недосвідчені, не навчили нас всього, що треба. Гинули мої побратими. Михайло Лазуцький був з нами, Андрій Тішко, вони загинули. Разом призивалися і служили разом, знали один одного. Та й не костопільських побратимів багато загинуло», - розповів військовослужбовець.
Невдовзі батальйон перекинули на Харківський напрямок. Після масивного артобстрілу ворог швидко залишив окуповані села Веселе, Нескучне і Зелене. Підрозділ, у якому служив Олександр, провів зачистку й вийшов на кордон.
«Ми за одну добу звільнили три села. Росіяни так спішно тікали, що покидали на кордоні все, навіть рюкзаки. На їхній кухні їжа ще свіжа була. Машини залишили, на БТРах виїжджали. Замінувати вони нічого не встигли, ми боєприпасів набрали дуже багато, гранатометів, кулеметів, ящиків з гранатами», - пригадує Олександр.
Позиції пізніше передали теробороні та переїхали на Куп’янський напрямок. Теж витіснили росіян і зайняли ворожі позиції. Під Куп’янськом ворог знищив ферму, свині бігали голодні в пошуках їжі.
«Ми застрелили кількох, хлопці, котрі вміють, розібрали туші. З місцевими мешканцями м’ясом поділилися. Ми завжди з ними ділилися усім, що мали, їм не було де взяти необхідне, в селі нічого вже не працювало. Ці люди мали власне господарство, через нього й не їхали в евакуацію», - поділився Олександр.
Про ставлення місцевих людей
На Харківщині, каже Олександр, люди ставилися до військових ЗСУ прихильно. Пригощали і допомагали, чим могли. Захисник пригадує кумедний випадок, як вийшов до них дідусь у російській кепці. Бабуся спитала, чи надовго вони тут і чи не покинуть їх. А наступного дня дідусь одягнув уже українську кепку й вивісив у дворі український прапор.
В іншому селі літній чоловік, якого українські військові пригощали цигарками, бідкався, що росіяни пограбували геть усі будинки. До війни люди тут не бідно жили. Коли в село зайшли російські військові, перевернули все догори дригом, пограбували, навіть замки з дверей повиривали. А як утікали, покидали мішки з награбованим. Той чоловік показав, ось, мовляв, дивіться, це – мішки ДНРівців, у них мобільні телефони, комп’ютери, диски. А москалі запакувалися навіть відеомагнітофонами та відеокасетами, які на горищах познаходили. Тобто брали те, чим збиралися користуватися, хоча в нас такі речі давно вийшли з ужитку і стояли хіба в сараях і на горищах.
Повернувся додому без поранень
Наприкінці 2022 року Олександр Крупеня вирішив звільнятися. Місяці «на нулі» без відпусток далися взнаки, здоров’я погіршилося, а ще більше – психологічний стан. Дружина мала з дитинства групу інвалідності, вона зібрала необхідні документи, й Олександр у грудні з букетом квітів привітав дружину зі своїм звільненням. Повернувся без жодного поранення, мав лише контузії.
Адаптуватися, каже, було важко. Навіть говорити не міг нормально, затинався. Але через місяць покращало, й Олександр повернувся на роботу електрика-водія в «Рівнеобленерго». Саме тоді компанія придбала нову техніку, і воїну видали новенький пікап.
