Рівненський апеляційний суд призначив заявника опікуном матері, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною.
Про це повідомляють у пресслужбі суду.
Як зазначається, Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу заявника, подану на рішення місцевого суду, яким його матір визнано недієздатною, однак відмовлено у встановленні опіки над нею та призначенні опікуна.
Апелянт просив оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні заяви про призначення його опікуном скасувати та ухвалити нове, яким призначити його опікуном недієздатної матері.
Колегія судді прийшла до висновку про задоволення апеляційних вимог.
Із матеріалів справи відомо, що мати заявника має інвалідність першої групи загального захворювання й оскаржуваним рішенням її визнано недієздатною.
Згідно з поданням Органу опіки та піклування, саме заявника доцільно призначити опікуном у випадку визнання в судовому порядку його матері недієздатною.
Відмовляючи заявникові у призначенні його опікуном недієздатної матері, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів того, що саме він як особа чоловічої статі призовного віку є єдиною можливою кандидатурою опікуна з огляду на відсутність відомостей про наявність інших осіб з числа родичів першої лінії споріднення недієздатної особи.
Такий висновок місцевого суду, на думку колегії суддів апеляційного суду, є помилковим.
У конкретних обставинах цієї справи, висновок місцевого суду про те, що конституційний обов’язок оборони незалежності та територіальної цілісності України має перевагу над бажанням заявника бути опікуном матері за обставин існування інших споріднених членів сім’ї не ґрунтується на положеннях законодавства, адже такий обов’язок не є єдиним конституційним обов’язком громадянина України й не має переваг перед іншими конституційними обов’язками. Бажання заявника бути опікуном є однією із визначених законом вимог для призначення особи опікуном. Введення військового стану в країні не зупинило дію актів Цивільного законодавства, що визначають порядок призначення опікуна та наразі не містять заборон або обмежень у контексті правовідносин цієї справи на призначення опікуном недієздатної особи її сина, який є чоловіком призовного віку.
Доказами, наданими суду, відомо, що обидва брати заявника проходять військову службу і не можуть здійснювати догляд та бути опікунами матерії. Цей факт зазначений у поданні органу опіки та піклування.
Батько заявника досяг 70-річчя і, як особа похилого віку, не може виконувати функції опікуна.
Орган опіки та піклування у поданні також вказав, що заявник є родичем першої лінії спорідненості, проживає разом із матір’ю і здійснює над нею опіку. Заявник працевлаштований, отримує стабільний дохід, що дає можливість забезпечити утримання та догляд за матір’ю, яка такого догляду потребує. Має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Рівненський апеляційний суд виснував, що призначення заявника опікуном своєї недієздатної матері є доцільним, обґрунтованим і таким, що найкраще забезпечить інтереси особи, над якою встановлена опіка, зважаючи на особисті приязні взаємини між опікуном і підопічною.
Зважаючи на наведені вище обставини, апеляційний суд ухвалив скасувати рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні заяви про призначення заявника опікуном матері та задовольнив таку заяву.