Богдан Базильчук із Криму після анексії переїхав на Рівненщину. Нині він - у лавах 57-го окремого батальйону сил ТрО Рівненщини.
Історію воїна розповіли у пресслужбі батальйону.
Сапер із позивним «Джан» народився й виріс у Криму, у Джанкої. І коли Крим окупували, усе зрозумів одразу:
«Я рік прожив в окупації. Бачив їх, чув їх, і знав, що це тільки початок. Їм потрібен коридор — на Крим. Я чекав».
Після анексії переїхав у Рівненську область, село Гнильче. А 25 лютого 2022 року — уже стояв у строю. До того був у ТрО, записався заздалегідь. Та коли приїхав на місце розподілу, його запитали: «Служив?». Служив. У 90-х. «То будеш сапером», — сказали. Так і почалося.
Утрати
«Найважче на війні — втрачати. Побратимів, позиції, частини себе. За 14 місяців під Торецьком ми залишили там надто багато».
Але війна — це не тільки смерть. Це ще й життя. Одного разу на позиції прийшла кішка. Побратим хотів її забрати, але загинув. І “Джан” повіз її додому, до мами. Зараз ця пухнаста — вдома, як символ пам’яті й ніжності в пеклі.
Маршрут війни
Київщина, кордон із Білоруссю, Торецьк. Більше року — на одному з "найгарячіших" напрямків. І постійна робота.
«Сапери — це не тільки розмінування. Це вічна підготовка. І я не шкодую, що став сапером. Тут я знайшов братів. Сім’ю».
Після війни
«Будинок добудую. Сім’ю заведу. Руки є — значить, буде і робота».
Мати — уже вивезена з Криму. Брат воює в 63-й. І хоча втома в’їдається в шкіру, Джан не зупиняється.
«Вони забрали моє дитинство, батьківський дім, спогади. І я цього не пробачу. У мене — особисті рахунки».
Про байдужість
«Чому у нас втрати? Не тому, що ми слабші. А тому, що нас мало. Бо дехто вирішив відсидітись. Втомились? Та всі втомились. Але хтось — тримає лінію. А хтось — п’є пиво в тилу. Після перемоги — не знаю, чи зможу з ними спілкуватись».
Послання
«Подяка тим, хто не забуває. Волонтерам, людям, які досі підтримують. Нам важко — але їм теж. І кожне ваше “дякую” для нас — не дрібниця».
