Нацгвардієць Владислав на позивний Фома – старший солдат у рівненській військовій частині. Нещодавно військовослужбовець тримав оборону на Харківському, Луганському й Донецькому напрямках.
Йдеться у інтерв'ю від Групи інформації і комунікації Західного ТУ.
Чоловік ділиться, що доєднатись до служби виіршив взимку 2021 року.
– У грудні 2021 року я вирішив, що потрібно служити. Як досі пам’ятаю, встав зранку, взяв велосипед і поїхав до місцевого військкомату, взяв направлення на ВЛК і почав готуватися до військової служби. Згодом я потрапив в частину 3017 Національної гвардії України. Так і почалася моя служба.
Про початок повномаштабного вторгнення пригадує, що їх підняли по тривозі і вони відразу взяли до рук зброю. Перші бої відбулись біля міста П’ятихатки. А вже безпосередньо зіткнення з ворогом відублось на Харківщині.
– Мій перший бій був у селі Уди Харківської області. Тоді це село вже було окуповане й ми з побратимами почали відбивати його. У моєму відділенні були дуже ідейні люди, які прагнули якомога швидше звільнити ці території. Ми спостерігали за ворогом, ходили в розвідку, мінували території. Я чекав цього зіткнення, а коли все розпочалось, трапився викид шаленого адреналіну і ми вибили окупанта. Тоді основною задачею була – не дати ворогу просунутися далі.
Разом з побратимами Владислав був на обороні сходу близько року. У Харківській області захисники відбивали: Уди, Руська Лозова, Дементіївка. У Луганській – Новоселівка, Стельмахівка. У Донецькій – Соледар, Бахмут.
Найбільше чоловікові запам'ятався бій у Соледарі.
– Найважчий бій був у Соледарі в мінус 29, коли тьма-тьмуща противників насувалися, а можливості окопатися просто не було. Тоді було дуже холодно, не було їжі та води. На цьому напрямку ми воювали з вагнерівцями, які постійно просувалися вперед. Це, певне, один з найдовших боїв, який тривав більше ніж добу, лише з перервами на заряджання.
Важливість вдосконалення навичок потрібно постійно та всюди, відтак військовий разом з побратимами тренувались під час перерв між боями.
– Після кожного бою ми з побратимами аналізували дії взводу, обговорювали моменти, які слід покращити, акцентували увагу на виграшних тактичних діях. В перерві між боями ми самі собі організовували тренування. У нас був хороший командир взводу на позивний Джексон. Він служив в 92 окремій механізованій бригаді, потім підписав контракт у лавах Нацгвардії. Цей командир розумівся в різних видах озброєння і допомагав нам організувати заняття в лісі.
Морально-психічний стан допомагає втримати підтримка друзів по зброї та мотивація зробити країну вільною.
– Війна – складна річ, яка дуже виснажує. Пригадую, як після одного з боїв повертався в місце дислокації підрозділу і прийшло це усвідомлення: ось там, за 17 кілометрів чути вибухи, працює ворожа арта, там вбили мого брата і можуть запросто вбити мене. У таких ситуаціях допомагала підтримка побратимів, їхній запал і мотивація зробити країну вільною.
Перше, що чоловік зробить після перемоги це обійме рідних та родину.
– Обійму свою сім’ю, поки ж об’єднуймо сили заради цього. Незабаром я знову повернусь на фронт і буду разом зі своїми хлопцями відстоювати кожен метр нашої землі.
