У Дубенському замку з нагоди Дня Святого Валентина розповіли цікаву історію.
Там сьогодні для огляду "Експонат дня" запропонували картину з фондової колекції Державного історико-культурного заповідника м. Дубно «Василь-Костянтин та Софія Острозькі», автор якої - Л. Лебідь-Коровай.
Окрім цього, у замку розповіли історію двох закоханих, зображених на картині.
"У серці стародавнього Дубна розгорнулася історія кохання, яка вразила навіть найбільш стриманих шляхтичів.
Василь Острозький, син великого князя Костянтина, зростав у тіні батькової слави. Йому судилося стати не лише воїном і політиком, а й опорою роду. Але юнак мріяв не лише про битви й союзи — його серце шукало любові, справжньої та чистої.
Софія Тарнавська, донька могутнього Яна Тарнавського, виросла в розкоші, але її душа прагнула не багатства, а свободи. Вона любила читати книги, розмовляти з мудрими людьми й мріяла про шлюб, укладений не через домовленості, а через кохання.
Їхні погляди вперше зустрілися під час одного з прийомів у Кракові. Софія була молодшою за Василя на вісім років, і коли він побачив її, то відразу зрозумів — ця дівчина змінить його життя. У її очах світилися розум і ніжність, а усмішка була такою щирою, що навіть найстриманіші придворні зупинялися, зачаровані її красою.
Василь не міг відвести від неї погляду. Вони танцювали при свічках, і кожен рух, кожен погляд запалював вогонь у його серці. Софія відчувала те ж саме, хоча й розуміла, що їхні роди можуть мати інші плани.
Наступні місяці стали для них випробуванням. Батьки домовлялися, вирішували майбутнє дітей без їхньої згоди, але Василь був непохитний. Він написав Софії листа, в якому відкрив свої почуття. Софія відповіла. Її серце належало йому.
Весілля було пишним, за православним і католицьким обрядами. Їхній союз став символом єднання, але для них найважливішим було те, що цей шлюб народився у любові.
Роки минали, і хоч життя приносило випробування, Василь та Софія залишалися вірними одне одному. Коли Софія померла під час народження дитини, князь не шукав нової дружини. Його серце залишилося поруч із тією, яку він кохав понад усе.
Кажуть, що навіть у старості він приходив до її гробниці, шепочучи слова любові. І навіть смерть не змогла роз’єднати їхні серця".