Сьогодні, 6 червня, в Україні відзначається День журналіста. З нагоди цього професійного свята журналісти порталу "РівнеМедіа" вирішили поцікавитися у найвідоміших журналістів Рівного, як починалася їхня кар’єра, без чого вони не уявляють своєї професійної діяльності, яку найскандальнішу статтю чи сюжет вони запам’ятали найбільше та поділитися найкурйознішою та найкумеднішою історією, пов'язаною з професійною діяльністю.
Інна БІЛЕЦЬКА, продюсер суспільного телеканалу "UA:Рівне" (стаж роботи - 20 років)
Інна вперше спробувала себе журналістом, працюючи на радіо "Край", втім, офіційним, із записом у трудовій книжці першим місцем її роботи є ТРК «Рівне1». За роки журналістської діяльності зрозуміла, що не може обійтися без дотримання журналістських стандартів і телефону. А ще Інна для себе поділяє свої матеріали на «страви» та «дітей»:
«Не думаю, що в мене були скандальні матеріали. Деякі сюжети, як страви, а деякі, як діти, ну не діти, але щось схоже. Історії, які стають частиною твого особистого. А щодо смішних історій, то це я та журналістка, яка відкрила світові кота з Демидівки, який курить. Це декому смішно. А мені досі не зрозуміло для чого я це знімала. Така в мене не смішна якась робота», - розповідає Інна Білецька.
Володимир ТОРБІЧ, головний редактор інформаційно-аналітичного порталу "Четверта влада" (офіційний стаж роботи - 14 років)
Володимир почав свою журналістську діяльність доволі давно, створивши та редагуючи студентську газету, а от стартував у професійний журналістиці з Рівненського обласного тижневика «Панорама». За роки роботи розуміє, що важко обійтися без багатьох речей:
«Не можу обійтися в роботі без критичного мислення, логіки здорового глузду і доброї пам'яті. Якщо ж мова про матеріальні речі, то це класичний інструментарій журналіста: комп'ютер і смартфон (який поєднує в собі і фотоапарат, і диктофон, і телефон, і відеокамеру, і пошту, і комунікатор в месенджерах і соцмережах). Ще складно обходитись без фотоапарату з функцією відеозйомки, оскільки смартфоном складно зробити якісні фото і відео».
Зважаючи на те, що «Четверта влада» займається журналістськими розслідуваннями, скандалів було немало. Однак, є й ті, які все-таки запам’яталися йому найбільше:
«Найскандальнішою, хоча далеко не найважливішою, стала публікація "Сімейні війни патріотів". У ній фігурували такі місцеві політики і активісти, як Олександр Лащук і Лілія Москальова. Вона була на доволі дражливу тему і спричинила бурхливе обговорення в міському середовищі політиків-журналістів-посадовців-громадського активу. Навіть стала кейсом на медіа-тренінгах. За цю статтю мене почали цькувати відразу, організувавши навіть лист-засудження в основному від працівників медіа і піарщиків, яким я чимось не догодив. А фігурантка цієї публікації з того часу присвятила частину свого життя для систематичного оббріхування мене і моєї сім'ї, де тільки можна (на жаль, є такий побічний ефект у роботі журналістів, які викривають і оприлюднюють порушення). Однак, я в суді довів суспільну важливість цієї публікації, а пізніше і те, що фігурантка займається поширенням брехні в соцмережах. А чимало підписантів того листа пізніше переконалися, що я був правий, коли в публікації показав справжню суть двох політиків-патріотів. З часом і інші громадсько активні рівняни побачили, ким насправді є ці політики. І тепер ці діячі - на маргінесі громадсько-політичного життя міста». А щодо смішних історій, то останні півроку в нашій редакції, на жаль, більше смутку. Але під час роботи, звісно, постійно виникають різні смішні моменти. Та над ними можна посміятися, хіба що знаючи контекст тієї чи іншої ситуації. Тому мені зараз складно згадати повноцінну смішну історію», - пригадує Володимир Торбіч.
Світлана СИРОТА, журналіст, редактор (стаж роботи - 15 років)
Світлана починала свою журналістську діяльність кореспондентом, а згодом - теле- і радіоведучою в рівненському корпункті «5 каналу» і радіо "НІКО". У своїй роботі не може обійтися без натхнення та самокритичності. А ще Світлана ніколи не починає працювати над матеріалом без правильного настрою. Каже, що її стаття не побачить світу, поки вона не сподобається їй самій. А от скандальних матеріалів, згадує Світлана, за час її роботи було безліч: статті, сюжети, ефіри:
«Підняті мною проблеми часто провокували резонанс. Комусь моя праця коштувала посади. Тому за 15 років роботи важко щось виокремити. І хоча завдання журналіста - висвітлити проблему, однак найбільше задоволення отримую, коли вдається ще й вирішити її чи бодай намітити шлях вирішення. А щодо смішних історій - їх так само було безліч. Адже я багато років працювала у прямих ефірах, а там частенько трапляються курйози. Ось такий "стьоб" у новинах, наприклад, злободенний:
Олена СЕМЕНОВИЧ, медіа-консультант проекту «ПУЛЬС» АМУ, журналістка та телеведуча (стаж роботи - 19 років)
Олена вперше спробувала себе в ролі радіоведучої в ефірі «Радіо Треку» і вважає, що в роботі журналіста завжди потрібна голова і здоровий глузд, а також записник, ручка і телефон, на який можна і фото зробити, і відео зняти. Після «Радіо Трек» Олена працювала на радіо «Край», ТРК «Рівне1», «1+1», а зараз - вільний журналіст: робить програму на телеканалі «Сфера-ТВ» - «Рівне культурне», пише в журнал «ALSM», знімає соціальні ролики тощо. А от щодо найскандальніших історій Олени, то тут без політики – ніяк:
«Найскандальнішими були прямі ефіри на телеканалі «Рівне1». Особливо перед виборами, коли в останній момент, наприклад, у студії з’являються люди і виливають діжку бруду на опонента. У таких ситуаціях мені не комфортно. Було багато жахливих історій. Наприклад, важко знімати сюжети, коли батьки ховають своїх діток, одночасно трьох. Важко, коли зробили сюжет про допомогу для дитини, уся Україна зібрала кошти, дитина поїхала закордон, але... все ж померла. У такі моменти - особливо важко, тому що завжди пропускаю чужий біль через себе. Втім, разом з нелегкими сумними історіями бувають і смішні, які трапляються, певно, з усіма журналістами. Традиційно - це коли ти з оператором, в тебе в руках мікрофон, на мікрофоні - фішка чи подушка з написом телеканалу, поруч - камера, а тут підходить людина і запитує: «А ви з якої газети?», - пригадує Олена Семенович.
Оксана ЮРЧЕНКО, прес-офіцер управління Патрульної поліції у Рівненській області (стаж роботи - 22 роки)
Оксана вже два роки працює речницею патрульних, втім, до цього аж 20 років свого життя присвятила "Радіо Трек", де працювала радіоведучою. Каже, що найбільше їй запам'яталася її радіопрограма:
«Найбільше я любила свої «Суботні посиденьки» - була така програма в мене впродовж багатьох років на радіо. А щодо смішніших історій, то з останнього буквально цієї неділі під час концерту легендарних «Boney M» в мене взяли автограф як у «ведучої» програми «Патруль». Моя сестра дуже з цього сміялась», - зазначила Оксана Юрченко.
Анна МАХНО, власний кореспондент телеканалу "1+1" у Рівненській області (офіційний стаж роботи - 7 років)
Анна влаштувалася на роботу, ще будучи студенткою 5-го курсу. До того вона вже проходила практику на деяких телеканалах і, дивлячись на професійних журналістів, подекуди думала, що так як вони - точно не зможе.
«Тоді чула різне. Від настанов та підтримки «з тебе буде журналіст» до «вибачай, журналіст з тебе ніякий». І настав момент, коли вирішила, що потрібно вже братися за реальну справу і йти на роботу. Попросилася на «Рівне1». Зо 2 тижні виїжджала на зйомки із журналістами, дивилася, що і як вони роблять, намагалася писати сюжети. Звісно, не одразу все вдавалося. Однак, за деякий час вже зі мною відпускали практикантів та стажерів, щоби і я їх дечому навчала. Після 2-х років роботи там пішла в інше плавання телебаченням – стала власкором. Тепер оператор і я – вдвох працюємо на місцях. Ми маємо бути злагодженою командою. Адже для сюжету не вдасться без вміння оператора відзняти все необхідне, а мені в подальшому - розповісти глядачам. Скільки сюжетів зняли - навіть підрахувати не можу. Різні теми, різні герої, різні проблеми. Виокремити якийсь один важко. Хоча часто згадуємо нашу поїздку в Старе село, де місцеві утримували в заручниках приїжджих поранених молодиків і стверджували, що не передадуть їх поліції, поки не приїдуть журналісти. Ще пригадую сюжет про нелегальний видобуток бурштину у Рівненському природному заповіднику. Доїзд до клондайку автівкою, потім квадроциклом і ще кілометри пішки болотом. А потім обмежений час на зйомку частини старателів, аби встигнути, поки насунуться неприязно налаштовані копачі. По-особливому почуваюся під час зйомок матеріалу про діток, які потребують допомоги. Це морально важко - бачити той розпач і прохання допомогти від батьків. Це - коли сам радієш кожній гривні від небайдужих, бо це - шанс на порятунок життя... А от щодо смішних історій – то їх безліч. Стільки, що одразу якусь особливу і не пригадаю. З гумором постійно треба бути. Я люблю свою роботу. Чи виконую її добре, якісно та результативно - нехай оцінюють глядачі. У мене до самої себе завжди є зауваження, бо ж рости потрібно завжди, а тим майбутнім журналістам, які в собі сумніваються, хочу нагадати один вислів, який і для мене став рушійним у студентські роки: «Титанік будували професіонали, аматори ж збудували Ковчег», - підкреслює Анна Махно.
Світлана ПРОКОПЧУК, власний кореспондент телеканалу "НТН" у Рівненській області (стаж роботи - 16 років)
Світлана, вступивши до університету, одразу почала дописувати у видання для медиків – «Медичний вісник», пізніше ж практикувалася в обласних виданнях, але офіційно працювати почала з радіо «Край» і найпотрібнішими їй предметами в роботі є телефон і посмішка:
«Могла б сказати, що не можу обійтись без блокнота. Але то було б не зовсім чесно. Останнім часом в роботі ніяк ... без телефону. На ньому не лише контакти. Тут - доступ до мережі. Інколи доводиться писати тексти у під’їзді якогось будинку чи на автозаправці. Адже, зазвичай, ми не знаємо, куди сьогодні "занесе" нашу знімальну групу. Ще один інструмент - посмішка. Бувають ситуації, коли розговорити людину допомагає лише вона. А ось найбільше запам’яталася мені трагічна історія і зйомки, пов’язані з нею. Чоловік нібито через любов намагався вбити і втопити дівчину. Врешті, вона зуміла вирватись, а він вчинив суїцид. Ми з колегами знали, що постраждала може відмовитись говорити з журналістами. І поважали її право. Та поки питали у неї дозволу, на мого оператора, а потім і на мене накинулась якась дівчина. Вона мала величезного синяка під оком, шарпала камеру і гучно на всю лікарню лаялась. Я досі не знаю, ким вона приходилась постраждалій, але той випадок пам’ятаю ось уже кілька років. А найсмішніша історія, пов’язана з роботою, відбулась у Дубровицькому районі. Ми знімали сюжет про конфлікт правоохоронців з копачами бурштину. Вже повертались з родовища. А туди, мушу зауважити, лісники завезли нас спеціальним транспортом. Повалені дерева, болото, непрохідні хащі. І я .... на підборах. Вже майже вийшовши до машини, я оступилась і зробила таке сальто, що можна й в кіно показати. Відразу було не смішно -боялася, що щось зламала, але коли виявилось, що пірует був без наслідків, довго сміялася. Тож порада, яку я ще не дотримувалась жодного разу, одна: на зйомки, якщо їхнє місце зарано передбачити неможливо, беріть змінне взуття», - зауважує Світлана Прокопчук.
Ірина НИЧИПОРУК, журналіст, ведуча проекту "Голос громади" на ТРК "Рівне 1" (стаж роботи - 12,5 років)
Першим місцем роботи Іри є газета «10 канал», але пунктом відправлення вони вважає все- таки ВД «ОГО» і його «Рівненську газету». В роботі вона не може обійтися без операторів та звукорежисерів:
«Хотіла відповісти, що не можу без підборів, але розумію, що ні. Важко без ручки/олівця і блокноту/паперу, але теж можливо. Та зважаючи на специфіку, тепер не можу обійтися без операторів (і їх камер), режисерів/звукорежисерів (і їх вміння налаштувати все), редактора, який допоможе. Тобто без людей я тепер не можу, але це те, від чого хочеться відпочити у першу чергу, - жартує Ірина Ничипорук. - Щодо найскандальнішого сюжету, то було різне: образи, погрози, судові позови, кидалися з кулаками, намагалися побити камеру. Було нервово, страшно, невпевнено. Але, мабуть, наша робота того варта. Бо подробиці забуваються, а кайф і відчуття підтримки своїх залишається. Щодо найсмішніших історій, то мені найбільше згадуються слова різних людей. Наприклад, в Острозі, перед ефіром проекту «Голос громади», підійшла жінка з вигуками: «Ой, це ви?! Мій чоловік вас так любить». Хто вона і тим більше її чоловік - не знаю досі. Нещодавно зустріли фразою: «Думаєте, як окуляри вділи, ми вас не впізнаємо?» (бо в карді я без окулярів здебільшого). Найулюбленішою є фраза подружки: «О, ти сьогодні ненафарбована, то може хоч люди вітатися не будуть, бо не впізнають». Так і живемо, - поділилася Ірина Ничипорук.
Ольга РАДЯНСЬКА (справжнє прізвище - Мартинюк), редактор служби новин "Радіо Трек" (стаж роботи - 13 років)
Ольга починала свій шлях журналіста з «Радіо Трек», там працює і до нині. Своєї роботи не уявляє без своїх колег. Найбільше Ользі запам’ятався її перший робочий день, точніше, навіть, години:
«Мені найбільше запам’яталося моє перше завдання як кореспондента. Тоді треба було взяти коментар у очільника поліклініки, де завершувався масштабний ремонт. Посвідчення журналіста у мене не було на той момент, адже це був перший день роботи. Проте ані диктофон, ані мікрофон з зазначенням назви радіостанції на чоловіка враження не справили. Відповідати він не хотів і відправив мене з моїми запитаннями на знані всім «три букви». "Ого!", - подумала я. Півтори години робочого часу – а тут вже таке! Мені ця робота здалася цікавою. Чоловік цей і досі працює у тому медзакладі, мене він навряд чи згадає, а от його слова тоді залишили тонкий шрам на моєму серці. А от щодо смішних історій, то більшість з них у нас, працівників радіо, пов’язані з приколами у прямому ефірі. Наприклад, влітку у студії відкрите вікно, і, коли читаєш випуск новин – у студію залітає ластівка, або коли озвучуєш прогноз погоди, а твій колега, 100-кілограмовий дядько, ставить стілець і всідається тобі просто на ногу. А от останнє – це просто кошмарний сон всіх, хто працює у прямому ефірі. Теж влітку, в студії відкрите вікно. Я читаю випуск новин, і тут напарник, який має озвучувати погоду, заходить у студію і відкриттям дверей провокує появу протягу. Всі мої новини розлітаються з вітром по всій кімнаті... І я повільно передаю слово на прогноз погоди», - розповіла Ольга Радянська.
Ірина МИХАЛЕВИЧ, радник голови Рівненської облдержадміністрації, журналіст (стаж роботи - 5 років)
Ірина почала свою журналістську діяльність з телеканалу "РТБ", будучи студенткою 3-го курсу. Каже, що перше місце роботи для неї - це визначально, це школа життя і виховання. Там вона пропрацювала 4 роки, хоча, жартує, що за відчуттями робота у відділі новин - це рік за два. Пригадує, що найскладнішими у роботі були зйомки прощання з загиблими солдатами:
" Коли на похоронах тобі для сюжету треба взяти інтерв'ю, відчуваєш себе останньою паскудою. Було й таке, що сама так перейнялась, розплакалась і не могла задати жодного питання. Але хорошого і кумедного було набагато більше! У нас «зажовувало» касету у полі у Дубно, нас ледве не побили продавчині на базарі своїми випатраними і розкладеними на тротуарі курми, а від розправи врятували мої "та я вас розумію, я сама з села". Забували забрати знімальну групу з поліського села, опівночі... Усе було і буде, що згадувати, багато років наперед! Дякую усім колегам за ці спогади і при нагоді вітаю усіх - хай робота буде корисною!», - підсумовує Ірина Михалевич.
Колектив порталу "РівнеМедіа" принагідно також вітає усіх своїх колег з усіх редакцій Рівненщини зокрема і України загалом - і відомих, і ще не дуже, і досвідчених, і тих, хто лише починає цей нелегкий шлях журналіста - з професійним святом! Бажаємо усім нам натхнення, здоров'я, наполегливості, працелюбності, доброчесності, відповідальності, людяності, об'єктивності, гострого пера, позитивних емоцій від роботи та щоденного спілкування з людьми, вдячності від читачів/глядачів/слухачів та морального і матеріального задоволення від своєї справи життя!
