У Рівному військовий намагався визнати наказ органу приватизації незаконним та свідоцтво про право власності на житло недійсним.
Про це йдеться у рішенні Рівненського апеляційного суду.
Як зазначається, батько позивача у лютому 1999 року згідно з наказом Управління житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради отримав свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчено, що однокімнатна квартира на праві приватної сумісної власності належить родині позивача у складі з чотирьох осіб. Квартира приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно довідки КП «Рівненське бюро технічної інвентаризації», позивачеві належить частка у цій квартирі.
У 2024 році позивач, маючи намір реалізувати свої житлові права відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вирішив стати на житловий облік за місцем проходження військової служби з метою отримання службового житла. Йому відмовили, оскільки він уже використав своє право на безоплатну приватизацію квартири, у якій він має на праві приватної спільної сумісної власності частку.
Ця обставина і стала підставою для звернення з позовом до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради про визнання наказу органу приватизації незаконним та свідоцтва про право власності на житло недійсним.
Позивач вказував на те, що батько включив його до складу приватизації без згоди або фактичної участі, оскільки йому на той час було 5 років і він проживав із бабусею та дідусем. Батько не мав наміру завдати йому шкоди, проте його дії призвели до позбавлення його права в майбутньому самостійно реалізувати своє право на приватизацію.
Оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду, яке просив скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову.
За результатами розгляду його апеляційної скарги колегія судді апеляційної інстанції дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги позивача.
Судді зазначили, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач станом на час приватизації був малолітнім. Його батько, діючи у власних інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей, як законний представник, звернувся до начальника Управління житлово-комунального господарства виконкому Рівненської міської ради із заявою про передачу в приватну спільну часткову власність в рівних частках займаної квартири. Уповноваженим власником квартири просив визначити його і серед членів сім’ї вказав своїх дітей та дружину.
Колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги про надання неналежної оцінки доказам щодо місця проживання позивача на момент приватизації, оскільки за позивачем зберігалося право на житло, а доказів того, що батько діяв всупереч інтересам дітей суду не надано.
Позивач також не довів, що під час приватизації були порушені вимоги законодавства, яке регулює процедуру її проведення.
