Володимир Стеблій - працівник аварійної служби Клеванської дільниці АТ "Рівнегаз", який брав участь у захисті територіальної цілісності України.
Про це повідомляють на сторінці АТ "Рівнегаз".
За місяць до початку повномаштабного вторгнення чоловік отримав повістку. З військомату пана Володимира відправили на навчання.
"Закінчились навчання, нас погрузили в автобуси на повезли. Спочатку на спривезли в школу у селище Новоселівка, що на Харківщині. Місцеві прийняли нас гарно", пригадує чоловік.
Ключовим завданням підрозділу було стримувати наступ на Рогань та боронити українські позиції.
"Звільнили Малу Рогань і тоді все пішло ближче до кордну відбивати їх".
Жахи війни назавжди закарбувались у пам'яті чоловіка. Волоидмир розповідає, що вороги лишали тіла своїх побратимів на полі бою і не забирали.
"Як був блокпост, то один (ред.- ворог) висів просто, його не знімали. Ворог висів. Мухи по ньому (ред.- лазили). Наші проїхали далі, ближче до заправки, яка не працювала. Там, лежали чотири вороги, викладені буквою "Зе"... це не приємно. Їх ніхто не закопував. Нічого. Оце шокуюче".
Окрім фізичної втоми, чоловік пам'ятає, як двічі дуже сильно було тяжко морально триматись.
"Було таких два вибухи всередині. Як ми приїхали і так такі були бункера. Вологість була велика всередині. Все капає, хо вони у були кополоподібні. Матрац був водянистий і на ньому треба було спати. Отоді і зірвався морально. І на вулицю не вийти, бо там бомблять. Врятували тоді мене наряди. Шість годин спиш - три години в наряді. Ти не встигаєш заснути і проснутись. Ми там побули тиждень. Радість була тоді, коли прийшли наші і кажуть "Все, ви тут вже побули".
Попри кілометри Володимир завжди відчував підтримку рідних та колег. усі небайдужі допомагади йому, адже постійно потрібно купувати необхідні речі, які могли врятувати життя на війні.
Нині Володимир повернувся до роботи в аварійно-рятувальній службі. Проте думки про війну чоловіка не полишають. В житті адаптуватись допомогає родина та буденні речі.
