26-річна Марія із села Біловіж на Сарненщині служить у 2 батальйоні 104-ї бригади ТрО «Горинь».
Про це повідомили на Фейсбук-сторінці Рокитнівської селищної ради.
Побратими кличуть військову "Манюня".
Коли почалася війна, вона мала двох малих дітей і стабільну роботу фельдшерки в сільському медпункті. Але залишитись вдома — означало зрадити собі.
«Я ж медик. Я можу рятувати. То чого сидіти вдома?».
16 серпня 2023 року вона підписала контракт і вже за кілька днів опинилась на Оріхівському напрямку. Виїжджала на евакуації, чергувала в підвалі, надавала допомогу і військовим, і цивільним.
Найбільше запам’яталася історія чоловіка, якого вона капала вперше. Його звали Василь Кирилович.
«Він боявся, сміявся, дякував. А потім… загинув. І все. А мав уже звільнятись. Два місяці не дожив до пенсії».
«Я знала, що роблю. Я — єдина жінка з мого села, яка пішла воювати. Але підтримка була. І від волонтерів, і від батька, і від деяких моїх односельців. Люди навіть генератори передавали. А діти… дзвонять щодня: “Мамо, коли ти приїдеш?” А я кажу: “Скоро, доці”. Хоч сама знаю — не скоро».
"Манюня" пройшла навчання бойового медика, отримала ВОС, відкрила в собі сили, про які навіть не здогадувалася:
«Я підняла 100-кілограмового чоловіка. Стріляю з автомата. Катетери ставлю, хоч посеред ночі. Просто береш — і робиш».
Її бажання прості та щирі:
«Це — моя країна. Я за неї стою. Я хочу просто зібрати родину, сісти з дітьми за стіл, поїхати на море, з’їсти кукурудзу й пахлаву, повести їх у зоопарк. Дати їм спокійне дитинство».
На питання, що для неї найскладніше, відповідає без пафосу:
«Та нема нічого складного. Папірці — значить папірці. Стріляти — значить стріляти. А найбільше подобається, що мною пишаються. Що я справді допомагаю людям. І знаю — я на своєму місці».