Усе життя Олени Бойко було пов’язане з рідним Бердичевом: школа, медичний коледж, робота у хірургічному відділенні міської лікарні… А в березні 2015 року дівчина «перейшла на новий рівень» – підписала контракт зі Збройними Силами і опинилася в лавах артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, де вже проходив службу її чоловік.
– Я з дитинства знала, що таке армія, – каже санітарний інструктор Олена Бойко. – Практично всі мої близькі – військовослужбовці, тож знала, які випробування чекатимуть на мене під час служби. Але остаточним поштовхом «вдягнути піксель» стали розповіді знайомих, які пройшли пекло перших років війни на сході.
Медика із задоволенням взяли до новосформованої медичної роти.
Нині сержант Бойко – санінструктор медичного пункту одного з артилерійських підрозділів, за роки служби Олена не пропустила жодного виходу бригади в район виконання бойових завдань чи на полігон. І сьогодні, від початку широкомасштабного наступу противника, вона на передових позиціях угруповання Об’єднаних сил.
– Звичайно, як жінці, в польових умовах мені трохи тяжче, ніж чоловікам, – зізнається військовий медик. – Але ж я свідомо обрала свій шлях! Я – військовослужбовець ЗСУ, і скаржитися чи вимагати якогось «персонального ставлення» до себе не маю жодного морального права.
Недалеко від медичної частини Олени в донецькому степу виконує бойові завдання і її чоловік. Але ще одну «половинку» свого серця, маленького сина, подружжя залишило вдома – під опікою своїх батьків.
– Це для мене один із найважчих моментів – стримати сльози, коли розмовляю з ним по телефону, – ділиться Олена. – Намагаюся не видати себе інтонацією чи тремтінням голосу. Після кількох тижнів розлуки по-іншому сприймаються звичні фотографії в телефоні, дорогі обличчя, мирне домашнє відео… Але наш колектив не дає довго сумувати! Військові медики – люди дружні, розуміючі, з почуттям гумору і невичерпною позитивною енергією! Я дуже вдячна дівчатам та хлопцям нашого медичного пункту.
