Рівне Медіа
Словацького 4-6 Рiвненська область, Рiвне
+380676111844

Як живе Буча за місяць по звільненню з-під окупації (ФОТОРЕПОРТАЖ)

От-от мине місяць після звільнення Бучі і навколишніх міст і сіл від російських загарбників. Що відбулося в місті протягом цього часу, розповідає Громадське.

Перша точка під час подорожі Бучею — місцевий морг, розташований на вулиці Польовій, практично в центрі міста. Це вузловий заклад: сюди звозять тіла з усього району, не лише з Бучі. У дворі моргу два намети: один виконує роль інформаційного центру, де волонтери спілкуються з родичами зниклих безвісти, а другий — місця для відпочинку паталогоанатомів і слідчих. Навіть через місяць після звільнення міста роботи з тілами вистачає. У дворі біля входу просто неба лежать вісім пакетів, час від часу з рефрижератора дістають нові знайдені тіла для експертизи.

«Приходять люди, якщо вони ще не знайшли тіла своїх родичів — ми всіх опитуємо, формуємо заявку. У нас люди спеціально працюють над тим, щоб співставити з фотографіями, з описами. Вони пробують шукати. Якщо є якісь збіги, ми телефонуємо і кажемо родичам. Якщо не можемо знайти, то говоримо, що ми над цим ще працюємо. Є ще спалені тіла, ми й по них будемо проводити аналізи ДНК», — розповідає заступниця начальника Центру надання адміністративних послуг Галина Вежичанін. Саме вона приймає заявки від людей, які шукають своїх родичів і друзів серед померлих.

Жінка говорить, що до них привозять дуже багато замордованих людей, які помирали від тортур. По колотих ранах, вибитих зубах, перекошеному обличчю на додачу до вже традиційних кульових поранень навіть не фахівець може зрозуміти, що ці люди вмирали у муках. Але з тілом кожного загиблого працюють експерти, і поки вони не завершать роботу — родичі не зможуть забрати його для поховання.

Під час упізнання родичам не показують власне тіла — показують фотографії цих тіл. 

Робота з тілами конвеєрна, часто не до церемоній. Тіло можуть покласти на каталку, можуть лишити просто на землі біля входу в морг. На впізнані тіла чіпляють спеціальні бірки.

Вуличні кухні в бучанських дворах ще не розбирали. Часом — тому, що на них і досі інколи готують щось, аби зекономити на комунальних послугах, часом — через страх, що війна може повернутися. Біля однієї з таких кухонь я зустрічаю чоловіка. Він відмовляється назватися, говорить неохоче, і зізнається, що цілком міг опинитися в цьому списку загиблих. 

«Мене вивели на розстріл, бо в мене були прапор, герб України, і фотографія, де я з військовими. Мене відмолили сосєді, мама ледь не на колінах стояла. Бо ми тут тільки два хлопці осталися, решта — пенсіонери», — каже чоловік. Він вважає, що росіяни заздалегідь знали, де шукати підозрюваних: коли вони захопили воєнкомат, прокуратуру, міліцію — повиносили звідти всі документи на перевірку. 

«Телефони в нас позабирали, карточки поламали, коштів у нас немає. Зараз треба йти додому готувати, а чим потім платити за ті світло і газ? Треба якось їхати в Київ відновлювати карточки. Телефони-то нам волонтери привезли, але треба позгадувати. Я не пам'ятаю ні свій номер, ні мамин», — каже він.

Сама Буча в прямому сенсі розквітла й помітно ожила за місяць свободи. Але до повноцінного відновлення тут ще дуже далеко. Електрику, газ і воду повернули майже у всі будівлі, куди їх було можливо повернути. Але жоден великий магазин у місті ще не працює (повідомляли тільки про відкриття АТБ), тож торгівля переважно ведеться на вулиці. Та й купівельна спроможність людей невелика — навіть пенсії їм поки що недоступні просто через те, що жоден банк не працює. Зняти гроші нема де.

У місті існує 4-5 місць, де можна отримати гуманітарну допомогу, проте її потік уже помітно зменшився й тепер ці центри переважно працюють по черзі, по кілька днів на тиждень.

Читати також