У січні 2020 року в Рівненській області зареєстрований 1 завізний випадок дифілоботріозу, підтверджений у паразитологічній лабораторії ДУ «Рівненський обласний лабораторний центр МОЗ України» дослідженням калу на яйця гельмінтів та ідентифікацією стробіли (тіла паразита) довжиною 1м 10см, повідомили в Рівненському обласному лабораторному центрі.
Хворий у листопаді 2019 року повернувся з Фінляндії. У вільний час від роботи захоплювався риболовлею хижої риби (щука, форель) та вживав її в недостатньо термічно обробленому вигляді (слабо соленому, копченому). Скарг не пред'являв, відмічав тричі відходження стробіли. Хворий звернувся за медичною допомогою, відразу був госпіталізований та пролікований.
Дифілоботріоз – хронічний гельмінтоз, спричинений цестодами роду Diphyllobothrium, найчастіше стьожаком широким Diphyllobothrium latum.
Розвиток гельмінта проходить зі зміною трьох хазяїв. Остаточним хазяїном паразита (джерелом інвазії) є: людина, собака, котячі, свиня, бурий і білий ведмеді, лисиця, тюлень, нерпа, морж. Першим проміжним хазяїном є прісноводні веслоногі рачки (циклопи та дафнії), другим проміжним (додатковим) — хижі риби (щука, минь, окунь, йорж, судак, сиг, омуль тощо).
Паразитуючи в тонкій кишці людини або інших основних хазяїв, гельмінт досягає довжини 2—10 м, живе до 25 років та виділяє з калом у зовнішнє середовище понад 2 млн яєць на добу. Виділені яйця недозрілі, їх подальший розвиток проходить тільки у прісноводних водоймах при температурі 10—20°С і при наявності у воді не менше 2,0—1,5 мг/л кисню, де в яйці формується зародок — корацидій. Під впливом світла і механічного подразнення кришечка яйця відкривається, корацидій виходить у воду, живе не більше 12 діб при 5°С, при підвищенні температури термін життя помітно скорочується.
Через це поширення дифілоботріозу найбільше у північних регіонах світу. Корацидії, яких проковтнули прісноводні веслоногі рачки, через 2—3 тижні розвиваються в личинку другої стадії — процеркоїд. Подальший їх розвиток проходить у тілі додаткового хазяїна, куди вони потрапляють разом з проковтнутим циклопом. У кишках риби циклоп перетравлюється, процеркоїд звільняється і проникає у м'язи або внутрішні органи (печінка, яєчники тощо). У тілі риби проходить розвиток третьої стадії личинки, яку називають плероцеркоїдом. При поїданні великими хижими рибами малих, заражених плероцеркоїдами, останні залишаються в м'язах нового хазяїна. У зв'язку з цим найінтенсивніше інвазовані плероцеркоїдами великі хижі риби. Плероцеркоїди в тілі риби розвиваються до інвазійної стадії протягом 2,5—3 місяців.
При вживанні людиною сирої, недостатньо просмаженої або слабо посоленої риби та її ікри плероцеркоїди прикріплюються до слизової оболонки тонкої кишки, через 2 місяці розвиваються до статевозрілої стадії, зумовлюють розлади травної системи, хронічну інтоксикацію, іноді — перніціозну В12-фолієводефіцитну анемію.
Дифілоботріоз є природно-осередковим захворюванням. Формування його осередків залежить від наявності в місцевості прісноводних водойм, багатих на зоопланктон (веслоногі рачки та певні види риб). Осередки дифілоботріозу поширені у північних районах Європи — Фінляндія, Польща, Швеція, в озерній зоні Франції, Італії, США, Канади. В Російській Федерації вони зосереджені переважно у басейнах Обі, Іртиша, Лени, Єнісею, Печори, Неви, на нижній та середній Волзі, у багатій озерами Карелії.
Виявлені ці осередки в дельті Дунаю і басейні Дніпра. Однак поширення дифілоботріозу в Україні незначне через особливості розвитку стьожака широкого, якому потрібна низька температура у період активності хижих риб, а в наших регіонах такий період відбувається при високій температурі води. Слабке передавання в Україні цієї інвазії пов'язане також з харчовими уподобаннями населення, адже у нас мало поширена практика вживання сирої риби.
В області реєструються завізні випадки дифілоботріозу, впродовж останніх 20-ти років — у 2002, 2003 та 2005 роках по одному випадку.
