Влад на позивний «Лайф» - із Чернігова. Наразі чоловік служить в одному з батальйонів 104-ї бригади ТрО Рівненщини.
Історію бійця розповіли у пресслужбі бригади "Горинь".
Позивний «Лайф» воїнові дали ще в навчальному центрі.
«Сидимо, інструктор каже — усі загинуть. А я сміюся: не всі. Якщо триматися разом і не панікувати — буде новий день. Хтось тоді й сказав: “Будеш Лайф — від слова life, життя”. І так воно приклеїлось».
Влад - із Чернігова. Коли росіяни у 22-му році зайшли в область, він із родиною опинився в окупації.
«Півтора місяця під ними. Стояли, як кажуть, “адекватні”, мирних не чіпали. Але кожен день жив, ніби останній».
Після звільнення міста пішов добровольцем у ДФТГ, потім - у 166-й батальйон, далі — на Донбас, у 251-й.
«З початку 24-го року ми стояли під Часовим Яром. Потім — Запорізький напрямок. Там і отримав поранення».
Це сталося вночі, під час евакуації поранених.
«Ми мали забрати тяжкого трьохсотого. Під’їжджаємо — і одразу 120-й міномет. Снаряд пробив пікап наскрізь. Метал, дим, земля. Один диск, без коліс, але ми дотягнули, забрали своїх і вийшли».
Осколок пройшов крізь ногу та спину — залишився в тілі назавжди.
«Не дістали. Жити не заважає — значить, хай буде. Головне, що живі пацани».
Тепер Влад служить у складі 3-го батальйону "Поліська Січ" 104-ї бригади Сил ТрО ЗСУ "Горинь", командир ремонтного відділення.
«Пікапи, буси, ротна техніка — усе, що тримає фронт у русі. Ламається все — від підвіски до коробки. Ми лагодимо, щоб хлопці могли доїхати й повернутись».
У цивільному житті чоловік займався вантажними перевезеннями. Але армія стала новою реальністю, у якій важливо просто не втратити себе.
«Називаюся “Лайф” — і нагадую собі, що треба жити. Бо поки живий — можеш допомогти іншому».
Удома на нього чекають дружина й 11-річний син.
«Він був зі мною в окупації. Якось спитав: “Тату, а чому ці дяді прийшли?” Я відповів чесно: прийшли вбивати. Хтось сказав, що не можна так дітям, а я думаю — треба знати правду. Бо коли ростеш у правді, в тобі є стрижень».
Влад говорить спокійно, просто — як є.
«Ми не герої. Ми ті, хто тримає. Щоб хтось інший міг жити спокійно».
