Усе починалося, як у мільйонів щасливих батьків: очікувана вагітність, очікуваний первісток. Народилася дівчинка – відрада маминих очей і татова копія.
А в народі кажуть, що дівчинка буде щасливою, якщо схожа на тата…
Оксана Степанівна, Сашина бабуся (в родині дівчинку називають Сашунею), розповідає:
– Сашка наша має вже трохи більше чотирьох років. Два останніх із них вона майже безвилазно проводить у лікарні…
– Пам’ятаю, – каже, – той день. Повернулася з роботи, а в неї припухла шийка і біля вушка невеличка цяточка, ніби комаха вкусила. Одразу звернулися в лікарню. Спочатку сказали, що справді укус. Ні примочки, ні мазі – ніщо не допомогло. Їздили і в Рівне. Пройшли всі обстеження, здали всі можливі аналізи – і все виявилося набагато складніше: невиліковна хвороба…
В онкогематологію дівчинка потрапила у серпні 2016-го. Спочатку підозрювали лейкоз і лімфому. Але після взяття біопсії поставили діагноз «нейрофіброматоз першого типу» – прогресуюча нейрофіброма. Зробили КТ-томографію, і вона показала, що пухлинки не лише на шиї, а й у воротах печінки та у брижі тонкої кишки.
Батьки повезли Сашку у Київ – й МРТ виявила пухлинки на здорових нервах та паравертебрально по всьому хребту. У неповні три роки дівчинці призначили хіміотерапію. На цілих 10 тижнів! Але бажаного результату хімія не дала: пухлина прогресувала далі.
Знову поїздка у Київ. Знову – хімія (цього разу – з підсиленням). Але й вона не допомогла. Відтак Сашуню переводять на паліативне лікування і призначають підтримуючу хімію. Кажуть, операція неможлива. Надто велике розповсюдження захворювання в дитячому організмі. А тут, після восьми підримуючих хімій, тиск у Сашуні піднявся до 160. Важко навіть дорослому, а як дитині?
– Я, – каже бабуся, – заходила до неї в палату, провідала. А вона, бідненька, лежить, не рухається. Не може ні їсти, ні пити. Ледь розмовляє, ледь очі відкриває. Каже: «Бабо, я захвоіла, захвоіла…». Очки закриє і лежить, бідолашна…
Була надія на закордонний препарат. Але в Україні його немає. Ледь знайшли у Європі – а на нього немає ліцензії. Два тижні простояв на кордоні, а Сашка весь цей час мучилась і чекала. Нарешті – отримали. Не знаю, кому й дякувати: хтось невідомий оплатив той препарат, на який була остання надія. Спочатку не допомогло, але згодом почав давати результат. Сашуні стало краще. Лікарі підтвердили: деякі пухлини перестали рости. Однак батьки не поспішають радіти, бо знають: це – не остаточно.
Пухлина вважається доброякісною. Але вона росте і загрожує життю. Вона починає тиснути на гортань, мігрує по організму і там, де зупиниться, лишає слід. Іде далі, а на попередньому місці росте нова. І рух відбувається у бік життєво важливих органів. Навіть зупинивши свій ріст і рух, завтра вона може його поновити – життя під постійною загрозою.
– Я не можу передати свій біль і відчай. Бідолашна дівчинка два роки живе у лікарні під важкою хімією і препаратами, – плаче бабуся…
Від чого ця хвороба – ніхто не знає. Посилаються на генетику. У Сашуниної тьоті – злоякісна пухлина в голові. Нині й дворічний Сашунин братик під медичним наглядом. І хочеться, щоб його обминула Сашина доля.
Запитую, чи зверталися до когось по допомогу.
– Я працюю в лікарні, – каже Оксана Степанівна. – Нам дуже допомогли друзі, родичі, Іван Караїмчук, Роман Білик, Віктор М’ялик, Василь Яніцький, священик Микола Льода, довговільський Дім молитви (прошу вибачення, якщо когось упустила, – авт.). Попросила поставити кошики по магазинах для пожертв на лікування внучечки. І люди допомагали нам. Київські і рівненські волонтери допомагають. Вони приходять до Сашуні в гості, розважають її, разом малюють, ліплять, читають. І ви не уявляєте, яка це життєрадісна, весела і позитивна дівчинка! Вона аж світиться добротою! У неї дуже хороша пам'ять, знає багато віршів, уже намагається читати. А нас – втішає. Каже: «Бабусю, я скоро одужаю, піду у школу, вивчусь і буду лікувати людей!» А ти стоїш – і не знаєш, що відповісти. Вона розуміє, що хвора, але не розуміє, наскільки все складно. І серце розривається з відчаю. Дитина, як може, бореться з хворобою. І не кожний дорослий так мужньо витримує стільки хімії!..
За два останні роки Саша лише раз була дома. На місяць приїхала – і знову в лікарню. Тоді якраз молодший братик захворів, а в Саші дуже слабкий імунітет. Хтось чхне – й одразу підхоплює інфекцію. Невістка з онуком поїхати з дому, щоб Сашу не заразити. А недавно у неї виявили ще й гепатит Б – підхопили під час якоїсь процедури. Печінкові аналізи зашкалювали, тож лікуємо все й одразу.
Сашуня вірить у Бога. Забрала з дому бабусин молитовник. Знає напам’ять «Отче наш», щонеділі ходить на службу до Кімнати молитви, об лаштованої в лікарні. Встає вранці і каже: «Тату, прокидайся, нам треба в церкву!»
– Якось схопила мою хустку, продовжує Ольга Степанівна, – і побігла в хол – там рядоком висять ікони. Накинула хустинку, підбігла до ікон і почала молитися. Я підходжу – і чую: «Господи, врятуй мою родину і мене від хвороб…» Вона все розуміє. Вона хоче жити. Господи, врятуй її від цієї біди!...
На сьогоднішн дівчинці треба пройти три курси підтримуючої хіміотерапії. Час від часу падає рівень гемоглобіну і еритроцитів. А батьки вже витратили всі заощадження. Тато постійно з донечкою, а мама доглядає її меншого братика. Працює лише бабуся, але її зарплати недостатньо. Мусиш постійно думати, де взяти гроші, і відчуваєш провину перед дитиною. А в неї через ту хімію повипадали передні зубки…
Бабуся – і крізь сльози просить помочі. І допомогти – треба. Адже поруч – дитина. Світла, маленька – і беззахисна. Тож подумаймо: чи й справді вам потрібний найсучасніший телефон, найкрутіший ноутбук, найкрутіше авто, найкрутіша куртка? Ви впевнені, що, ховаючись від нудьги у кафе, й справді потребуєте тої піци? Чи й справді вам потрібні круті номерні знаки до автівки, за які заплатите близько 1000 доларів?..
Так, це ваше право – придбати усе найкрутіше. Але погляньте і в ці дитячі очі. Дівчинка хоче жити, і їй не вистачає трішечки. Трішечки – від покупки печива. Трішечки – від покупки телефону. А будучи від кожного з нас, це «трішечки» спроможне подарувати комусь життя!..
«Господи, врятуй Сашуню! Благаю вас, люди: допоможіть!..»
Це – голос Оксани Степанівни.
Це – голос нормальної людської совісті.
Джерело polissya.net