У суботу, 10 березня, в Україні відзначають День землевпорядника. З цієї нагоди журналісти порталу «РівнеМедіа» поспілкувалися із землевпорядником за фахом, який, незважаючи на свій порівняно молодий вік – 36 років - вже має багаторічний досвід роботи у цій сфері. Власне, він пройшов усі кар’єрні сходинки від простого спеціаліста і аж до керівної посади. Відтак, вже майже півтори року він є першим заступником начальника Головного Управління Держгеокадастру у Рівненській області.
Мова йде про Сергія Дубича. Його ім’я було особливо на слуху минулого тижня, коли між АТОвцями Рівненщини та керівництвом рівненського Держгеокадастру зчинився скандал. Тоді ветерани та учасники війни на Сході України прийшли пікетувати управління через непорозуміння та непрозорість, на їх думку, у питанні виділення земельних ділянок для АТОвців. Кажуть, саме завдяки Сергію Дубичу, який спілкувався із пікетувальниками, вдалося владнати цей конфлікт мирно, хоча й не без сварок. Втім, консенсусу було досягнуто.
Яким чином це вдалося реалізувати і до чого домовилися чиновники та АТОвці – читайте далі у цьому матеріалі. Також ми розпитали Сергія Дубича про те, як йому вдалося отримати таку керівну посаду, про його кар’єрні амбіції, про сім’ю і виховання трьох дітей, про роботу та проблеми Держгеокадастру з середини, про те, скільки вільної землі ще є на Рівненщині та як її можна отримати, а також про те, що варто було б поміняти в земельному законодавстві України.
Ви - доволі молодий, а вже займаєте таку керівну посаду. Поділіться, будь ласка, своїм секретом успіху?
- Насправді я йшов до посади досить довго. У земельній сфері я працюю з 2004 року - вже 14 років. Починав з простого спеціаліста , коли їздив міряти і робив приватизацію садових ділянок, ділянок під забудову. Пізніше очолив відділ так званої реєстрації землі. Працювати починав у Центрі державного земельного кадастру. Пропрацювавши там 3 роки, я пішов заступником начальника у Рівненському районі, і цю посаду займав 5 років. А в 2012 став начальником управління в Гощанському районі, де пропрацював ще 3 роки. І ось у 2015 році, коли була вакантна посада заступника головного управління, я взяв участь у конкурсі і став заступником начальника Держгеокадастру у Рівненській області. А трохи згодом пройшов такий же конкурс на посаду першого заступника начальника і успішно його пройшов. Він відбувався у три етапи – тестування на комп’ютері, написання двох тестових питань по нашій сфері і співбесіда. Відверто кажучи, вимоги були дуже серйозні. Думаю, мені тут допоміг вже чималий досвід, адже все-таки пройшовши такий кар’єрний шлях. Це мені дуже допомагло.
А які Ваші амбіції далі? Є бажання йти вище?
- У кожної молодої прагматичної людини завжди є амбіції і бажання кар’єрного росту. Це нормально. Втім, поки що, скажу відверто, мене абсолютно задовільняє моя нинішня посада. А далі Бог покаже. Щодо переведення до Києва, то поки таких планів немає. Мені подобається наше місто. Наразі я б не хотів покидати Рівне і їхати в столицю.
Ви - сім’янин. У вас аж троє діток. Скажіть, як вдається вдало поєднувати роботу і родину?
- У мене дві донечки і син. Найменшій - тільки півтора рочки, середньому синові - 3,5 роки, а старшій дочці – 10 років. Дружина, звичайно, завжди хоче, щоб чоловік якомога більше часу проводив вдома. Однак,на жаль, так не завжди виходить, адже часті відрядження і робота така, що часом маєш раніше йти на роботу і пізніше повертатися.
А дітям вистачає батька?
- На вихідних точно вистачає. Я стараюся брати максимально участь у вихованні - зі старшою дочкою вчу разом уроки, середнього сина я щоранку в садочок відводжу сам, ну а з найменшою ввечері на вихідні стараюся і погуляти, і обійняти, і спати вкласти.
Вам подобається Ваша робота?
- Так, мені дуже подобається моя робота. Мені постійно хочеться дізнаватися щось нове у земельній галузі, бачити щось нове, допомагати своєю роботою іншим, бо це все-таки служба. Держава взяла на службу людину для того, щоб вона приносила користь народу.
А що саме вас спонукало прийти працювати саме сюди?
- По-перше, освіта. Я здобув фах у нашому «воднику» (НУВГП, - авт..) за спеціальністю «землевпорядкування». Закінчив магістратуру з червоним дипломом. П’ять років навчався в університеті і таки мріяв потім працювати за здобутим фахом.
З якими проблемами Ви найчастіше стикаєтеся у своїй роботі?
- Якщо говорити про зміни земельного законодавства, то воно змінюється якщо не раз в рік, то частіше. Людині, яка не є фахівцем у нашій справі, дуже важко зорієнтуватися у цьому. Отут найбільше виникає проблем у роботі з громадянами. Крім того, оскільки нашій службі з 2016 року передали контроль за використанням земель, то це додало таку певну ланку роботи щодо використання самих земель і органами місцевого самоврядування, і громадянами. Тому вони пишуть скарги, наприклад, що сусід заліз на його ділянку, що не використовує за призначенням. Наші земельні інспектори можуть констатувати факт самого порушення. Вони рахують збитки і передають це у правоохоронні органи - поліцію або прокуратуру. Далі вже це питання вирішується або в судовій площині або ж на розсуд сільської ради як органу місцевого самоврядування.
З якими питаннями до вас найчастіше звертаються у роботі?
- Оскільки з 2013 року наше Головне управління наділене повноваженнями надавати землю в приватну власність під особисте селянське господарство, ведення садівництва, передавати земельну ділянку в оренду з аукціону і без аукціону, то найчастіше і найбільше звертаються саме з приводу отримання земельних ділянок у власність і користування. Вже 5 років, як звертаються. До слова, саме у цьому питанні йдуть зміни в земельному законодавстві. Якщо в нас з 62 територіальних громад стало 25 об’єднаних, то впродовж нинішнього 2018 року ми ці повноваження поступово передаємо на ОТГ, і вони вже самі будуть розпоряджатися своєю землею на сесіях територіальної громади.
А вільної землі ще багато є?
- У 2013 році, коли ми провели інвентаризацію землі державної власності, то було майже 70 тис га вільної землі. Це без тих земель, які мали об’єкти нерухомого майна - господарські будівлі тощо. Перелік усіх земельних ділянок державної власності є у вільному доступі в інтернеті. Можу сказати, що земельного запасу сьогодні є набагато більше.
А якщо говорити у відношенні попит-пропозиція, то яка ситуація?
- Якщо говорити до 2008 року, то попит на землю був досить великий. Після 2008 року цей попит трошки спав. Втім, саме з 2008 по 2012 рік було передано найбільше землі у приватну власність - як дрібної, так і великої. Тут відіграє роль політика в державі, адже люди не стали багатшими. Якщо нині земельну ділянку купувати у приватника, то більшість людей не можуть собі зараз дозволити її купити. Хоча навколо Рівного землі під ведення садівництва є досить багато, та вона вже перебуває у приватних руках. Тому той, хто хоче мати ділянку тут, повинен її придбати. Ринкові відносини: перші отримують землю безкоштовно, а потім її перепродують вже у другі руки. Як на мене, вплинути на цю ситуацію може лише введення податку на землю. Тоді крупні землевласники, у яких багато землі, будуть платити за неї державі. Я думаю, що ця норма поміняється досить скоро, адже після проведення всеукраїнської нормативної оцінки земель, земельний податок зросте. Тоді той, хто тримає в приватній власності багато землі, буде щороку платити досить високий земельний податок, що змусить його задуматися, чи дійсно йому треба стільки земельних ділянок. Адже нині навколо великих міст майже вся земля вже перебуває у приватних руках. Якщо ж говорити, наприклад, про 70 км від рівного , то тут попит вже значно менший. Хоча, якщо людина хоче мати там земельну ділянку, щоб їздити відпочивати, якщо це поблизу лісу чи озера, то вона буде її утримувати і буде використовувати. Інше питання, коли земля взагалі не використовується, а просто стоїть.
А чи бувало таке, що на одну ділянку претендувало одразу дві людини? Як бути у такій ситуації? Кому з них надається перевага?
- Так, таке буває. Згідно з законодавством, дозвіл може надаватися і один, і два, і три на ту саму земельну ділянку. Тобто хто перший зробить затвердження проекту землеустрою і засвідчить своє право – тому вона і дістанеться. В іншому випадку ця земельна ділянка виставляється на аукціон, і це теж врегульовується дуже легко. Але в таких випадках земля передається в оренду, а не у власність . Хто запропонує більшу річну орендну плату, той і забирає її в оренду. У нас був наглядний приклад, коли зі стартової ціни щорічної орендної плати в 21 тисячу грн товаровиробник заплатив аж 750 тис. грн для того, аби взяти її в оренду. У такому разі бюджет сільської ради щороку буде поповнюватися на таку суму і вона зможе щось зробити за ці кошти – освітлення, дорожнє покриття, якийсь соціальний об’єкт побудувати тощо.
Розкажіть, яка процедура, щоб отримати земельну ділянку?
- Це питання регулює стаття 118 Земельного кодексу України. Громадянин пише заяву на отримання земельної ділянки, подає копію посвідчення і графічний матеріал із нанесенням ділянки, яку він бажає отримати зі списку земель запасу (держаної власності), з орієнтовною площею. Заява реєструється у нас, в Держгеокадастрі і розглядається згідно зі статтею у місячний термін. Якщо є підстави для відмови щодо невідповідності можливості надання цієї земельної ділянки – ви отримуєте негативну відповідь. Якщо все в порядку – вам дається дозвіл на складання проекту відведення. У місячний термін обов’язково проходить погодження із сільською радою без відома людини: направляється лист у сільську раду, де впродовж 10-денного терміну ми просимо надати відповідь від сільської ради, чи вона не заперечує щодо надання цієї земельної ділянки у приватну власність. Загалом це займає місяць часу. І ось, коли ви вже маєте дозвіл на складання проекту відведення, ви звертаєтеся у будь-яку проектну організацію, яка виїде на місцевість, виміряє цю земельну ділянку, зробить зйомку, що на тій ділянці, тощо. Розробка проекту згідно з Законом не повинна перевищувати 6 місяців. Даний проект обов’язково підлягає погодженню висновку Держгеокадастру у районі. Він проводиться на сьогоднішній день екстериторіально з метою запобігання впливу безпосередньо керівника в районі. Тоді даний проект закидається в загальну систему, відтак, незалежний експерт, який дає висновок, може сидіти на іншому кінці країни: до нього приходить в електронному сканованому варіанті цей проект, він його розглядає, не маючи зв’язку ні з вами, ні з керівниками району. Він дивиться на відповідність його земельному законодавству. Цей висновок надається протягом 5 робочих днів. Ще за 5 робочих днів наш спеціаліст в районі роздруковує його, завіряє печаткою і передає проектній організації далі в роботу. Якщо отримано позитивну відповідь – проводиться реєстрація земельної ділянки. Вона проводиться всього 14 днів. Якщо документи в порядку - земельна ділянка реєструється, і тоді ви вже можете її побачити на індексній черговій земельній карті. Це - так звана публічна кадастрова карта, яка є у вільному доступі в інтернеті. Там ви можете побачити свою земельну ділянку з кадастровим номером. Після цього наш реєстратор надає вам після 14 днів витяг з підтвердженням, що дана ділянка зареєстрована. І вже тоді з цим проектом і з витягом ви звертаєтеся до нас у Держгеокадастр за наказом про затвердження самого проекту і передачі земельної ділянки вам у власність. Передача здійснюється у двотижневий термін (нещодавно скоротили з місяця до двох тижнів). Через два тижні після цього ви йдете в реєстраційну службу і посвідчуєте своє право на цю ділянку.
А які можуть бути підстави для відмови в отриманні земельної ділянки?
- В багатьох сільських радах є розроблені схеми охорони використання земель. Тобто якщо територія передбачена, наприклад, для сінокосіння чи випасання худоби, то такі землі не можуть передаватися у приватну власність громадянам, бо сільська рада каже, що нам ця територія необхідна для забезпечення своєї громади. Це - один із наглядних прикладів. Втім, не в усіх сільських радах ці схеми є. Вони затверджуються на сесії районної ради, і це є вагомий документ. Ще відмову можна отримати тоді, якщо, наприклад, генеральним планом ця земля передбачена під кладовище, сміттєзвалище чи інший соціальний об’єкт. Крім того, на сьогоднішній день діє стратегія постанови Кабміну, яка обмежує надання земельних ділянок впродовж трьох місяців, тобто до наступного кварталу. Що це означає? Постанова трактує: якщо в минулому кварталі було продано право оренди нашою установою, то лише 25 % від цієї площі може передатися на території області у приватну власність громадян. Для прикладу: якщо ми продали право оренди в минулому кварталі на 100 га, то у наступні 3 місяці ми можемо передати в приватну власність лише 25 га землі. Це обмеження діє з раціонального боку, щоб все-таки обмежити надання земельних ділянок у приватну власність. Ця постанова була прийнята 7 червня 2017 року. Першочергове право згідно з цією постановою мали учасники АТО. Однак цієї площі нам не вистачало. Власне, саме це, на мою думку, і спричинило обурення АТОвців, які нещодавно провели під нашими стінами мирну акцію протесту. Адже майже півроку ми надавали ці земельні ділянки, але обмежено. В цього і була суть конфлікту. В третьому кварталі ми передали лише 17 га, у четвертому – 23 га. Це абсолютно не покривало їхньої потреби в наданні земельних ділянок. Втім, 23 січня цього року Кабмін вніс зміни в цю постанову, і учасників АТО звідси виключили. Тож тепер ця стратегія поширюється виключно на громадян, а на АТОвців – ні. Тож до червня місця ми вже по-новому даємо землю їм в тій кількості, в якій необхідно. Коли я прийшов на посаду заступника, ми на всю область передбачили їм 4800 га землі . На сьогоднішній день ми надали їм 1000 га, тобто резерву ще вистачає. Але більшість доступних земельних ділянок розташовані в північних районах області – там, де люди й так мають особисте селянське господарство, тому фактично їм ця земля там вже не потрібна. Є багато зарезервованої землі, на яку учасники АТО не претендують, а ось земельні ділянки під забудову надаються в межах населених пунктів, а там вже не наша компетенція, а ОТГ. До речі, колись самі АТОвці розказували, що була така думка, щоб краще їм давали соціальну грошову компенсацію замість землі, оскільки служать вони всі однаково, але хлопець, який живе, наприклад, в Рокитнівському районі в селі і отримує земельну ділянку під забудову від сільської ради, і той, що проживає у місті, теж отримує земельну ділянку під забудову у своєму місті. Але ми розуміємо, що це - зовсім різні землі, адже їх вартість суттєво відрізняється.
І яким чином Вам вдалося врегулювати конфлікт з учасниками АТО у цьому питанні?
- В учасників АТО, крім цього, були й інші питання. Наприклад, вони звинувачували у непрозорості надання земельних ділянок. Хоча я можу запевнити, що це зовсім не так, оскільки ті ділянки, які ми передбачали для них в наступному кварталі, за десять днів до початку кварталу ми публікуємо в себе на сайті. Кожен має право ознайомитися з цим переліком. Хлопці нарікали на те, що їм мало надають інформації, тому ми домовилися, що я як спеціаліст можу приходити хоч кожен день до них в обласну спілку учасників та ветеранів війни за потребою і надавати вичерпні роз’яснення щодо цього, розглядати скарги і розбиратися, чому саме так, а не інакше. Після нашого спілкування під час мирної акції начебто ми досягли порозуміння, втім, у деяких питаннях вони вирішили все-таки зробити запит до нас, щоб ми по кожному питанню окремо пояснили інформацію. Також були нарікання, що один учасник АТО пише заяву на певну ділянку, і йому її не дають, а інший пише пізніше на ту саму земельну ділянку, і йому дають. То у нас такі факти не зафіксовані і не підтверджені. Я це запевняю: усі земельні ділянки надаються у порядку надходження заяв. Ми готові надавати будь-які роз’яснення. Відтак, ми домовилися, що в майбутньому, якщо щось цікавить чи щось не зрозуміло, то вони одразу приходять до мене або ж я йду до них, ми сідаємо і розбираємося в усьому.
Результатом зустрічі Ви залишились задоволені?
- Я – так. Взагалі вважаю, що було б добре організувати круглий стіл, запросити всі сторони, залучити громадськість від влади, щоб і вони поділилися досвідом, оскільки питання надання земельних ділянок ще й на 50% залежить від сільської ради. Є чудові приклади, коли голова сільської ради, зібравши своїх учасників АТО, каже, що ми будемо землю між вами ділити тут, тоді він про це домовляється з Держгеокадастром - і немає жодного конфлікту і жодних проблем на території тої сільської ради. Разом з тим, є випадки, коли сільрада самоусувається від цього питання, мовляв, ви собі йдіть і розбирайтеся самі. Це, на мою думку, не на користь репутації сільської ради, оскільки вони повинні так само переживати за своїх жителів, а тим більше за учасників АТО.
Що б вам хотілося змінити в структурі роботи Держгеокадастру або ж у земельному законодавстві?
- Україна - одна з держав, яка передає безоплатно у приватну власність громадянам земельні ділянки. Якщо подивитися на наших європейських сусідів, то у них ніде немає такого поняття, як безоплатно передати державну власність у власність громадянина. Людина або купує у держави землю, або бере її в оренду у користування і потім повертає її державі. Це якраз і є державна безпека, коли держава диктує свої умови. Ти ж працюєш на цій землі і маєш прибуток від своєї праці, то і держава повинна отримувати від цього користь. Думаю, треба було зі вступом у дію нового земельного кодексу України не давати цієї правової норми безоплатної приватизації. Так, звісно, якісь пільги при купівлі земельної ділянки мають бути для певних верств населення, але ніяк не віддавати землю безплатно. Коли людина купує землю, несе певні затрати, вона обов’язково потім захоче отримати від цієї землі прибуток. Це так само, як у нас фермери: вони взяли землю, бо знають, що потрібно з нею робити. А той, хто не знає, що робити – брати не повинен. Сьогодні є багато прикладів, коли надані у приватну власність громадян земельні ділянки ніяк не використовуються. Те саме стосується і ділянок під садівництво навколо Рівного. Проходить 10-20 років - і лише тоді ми бачимо, що починає щось там будуватися, прокладатися комунікації тощо, йде розвиток тієї території. Тобто майже 20 років ця земля не використовувалася. Якби ця норма була обмежена, то держава отримувала б колосальний дохід, і не було б такого ажіотажу навколо землі. Адже платоспроможний чоловік, який може дозволити собі купити землю – він купляв би і займався б цією територією. До слова, якщо у нас землекористувачів, які обробляють землю на території України – 50 тисяч, то Польща має 2 млн користувачів. Чому? Бо там існує норма, що раціональне використання землі в руки одному фермеру при викупі земельної ділянки – в районі від 100 до 200 га. Фермеру, який має таку площу, більше землі і не потрібно. Він знає, що саме своєю технікою і працею він може раціонально використати тільки цих 100 чи 200 га. Тому поляки ставку зробили саме на дрібне фермерство. А у нас не так: якщо один виробник має 50 чи 100 тис га землі, то він буде диктувати умови усім іншим. Я думаю, що нам в Україні варто було б розвивати саме дрібне використання землі. В цьому напрямку я хотів би, щоб наше земельне законодавство вдосконалилося.
Спілкувалася Марина НАЗАРЧУК