Був і в гірсько-штурмовій бригаді, служив у ТЦК, а тепер несе службу в теробороні. Олександр з позивним “Оцелот” приєднався до 104 бригади лише в 2024. Але за цей час разом із батальйоном “Поліських Вовків” побував на Запорізькому та на Харківському напрямках.
Під час останньої ротації отримав контузію:
“Біля нас прилетів КАБ. Вони (ворог) довго шукали нас. Я тоді був після чергування і прямо біля нашого житла поцілили. Мене з побратимом привалило стіною, але ми вибралися. Але цілі – відбулися контузією”.
Каже, що їм дуже пощастило, бо навіть осколків ніяких не “зловили”. Єдине, що досі є дискомфорт через постійне відчуття ніби у вусі вода. Однак, навіть це не змушує сумніватися в правильності свого вибору.
“Це наша земля, наша територія. Ми тут самі повинні розпоряджатися, що нам робити, чи вступати в НАТО, чи в ЄС. Я, наприклад, хочу жити у нормальній цивілізованій, європейській країні, а не так, як там за пороєбріком”, – пояснює чоловік своє рішення мобілізуватися.
До того ж Олександр має підстав, аби звільнитися зі служби через які його не взяли в нацгвардію, але він далі разом зі своїми побратимами.
“Оцелот” каже, що найголовніше для будь-якого військовослужбовця, щоб сім 'я розуміла, для чого він сюди пішов. Бо підтримка в цьому рішенні дуже потрібна, адже воно саме по собі може бути складним.
“І не в останню чергу важить ставлення командирів до особового складу. Щоб, як до людей, як до своїх колег ставились.Одним із факторів, чому я зробив вибір служити в 104 бригаді, в 60-му батальйоні, стало те, що коли приїхав поспілкуватися з командиром, то зустрів на посту молодого хлопчину. Ми розговорилися, і він щиро казав, що це найкраща частина, яку він бачив” – пригадує військовослужбовець.
Єдине, що дуже бракує рідних за якими дуже скучає. Але саме заради рідних він всіма силами й наближає перемогу.