Доброволець з Рівненщини Анатолій провів у ворожому оточенні п'ять діб без їжі та води, чекаючи на евакуацію.
Про це повідомляють у Рівненській обласній клінічній лікарні ім. Юрія Семенюка.
Як зазначається, поранення військовий отримав під час чергового бойового завдання на нульовій позиції на Харківщині Куп’янського напрямку. Чоловік родом із Сарненщини, до повномасштабного вторгнення понад 20 років працював лікарем виїзної бригади швидкої допомоги у місті Сарни. Разом із дружиною виховував трьох дітей, будував будинок, в перервах між роботою та домашніми справами грав у футбол і спілкувався із друзями. Але 24 лютого змінило життя родини Анатолія, як і мільйони інших родин, кардинально.
До лав ЗСУ Анатолій добровольцем долучився 25 лютого 2022 року, в той час у Сарнах формувався 60-ий батальйон 104 бригади ТрО. Близько року служив поблизу українсько-білоруського кордону на Рівненщині. У квітні 2023 був перший виїзд на схід країни. 4 місяці виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку, після чого повернувся на ротацію. Наприкінці січня цьогоріч знову ротація, цього разу вже на Харківщину, де й отримав важкі поранення.
«11 березня вже вдруге заступив на позиції, противник проводив штурмові дії, інший підрозділ відбивав їх, у нас було лише 4,5 години, аби закріпитися на позиціях, було ще 2 побратими в іншому квадраті. Відповідно, що встиг викопати, невелике заглиблення там і…».
Дрони, пригадує чоловік, не давали передихнути, вони літали і вдень і вночі, евакуація, ротація була неможлива. Лише 1–2 години на добу, так звана «сіра зона» (коли ніч переходить вдень і день в ніч).
«13 березня о 03:30 ночі отримав поранення через скид із дрона. Спочатку відчув перший скид у район ступнево-гомілкового суглобу зліва, він одразу розірвався, як зміг трішки присів, почав накладати турнікети на стегна і почув другий скид, який пошкодив праве око», – розповідає Анатолій.
Як тільки зник шум над головою, чоловік з допомогою рації передав, що поранений та покликав на допомогу побратимів, вони подотягували турнікети. Уламки та осколки пошкодили гомілкові кістки на обох ногах. Але через те, що перебували у ворожому оточенні, можливості провести евакуацію не було, тож незважаючи на постійний біль, без їжі з мінімальною кількістю води довелося чекати та робити все, аби бути непомітним для БпЛА, і так впродовж майже 5 діб.
У таких умовах тягнувся день за днем, чоловік практично не міг рухатися, нестерпний біль постійно посилювався. Хоч Анатолій і мав із собою рюкзак бойового медика, але знеболити себе не міг, адже не мав ні сил, ні можливості. Ворожі дрони постійно кружляли над головою. Якщо й було кілька хвилин, то їх вистачало лише на те, аби випити води, і знову гул над головою – наближення дронів, доводилося покривати себе плівкою і знову чекати.
Саме вода, за словами Анатолія, у певній мірі врятувала йому життя. Адже із собою мав кілька енергетичних батончиків та пляшку води, яку пошкодив осколок при влучанні. На щастя, допомагали побратими, які перебували в кількох метрах від джерела. Коли була можливість, вони набирали там воду та передавали чоловіку, адже спрага була постійною, навіть незважаючи на те, що нічна температура повітря в березні сягала 0°C, а денна не більше +3°C. В один із днів побратими перестали відгукуватися, тож аби врятуватися, вирішив самостійно дістатися до води.
«Я розумів, що не більше 2–3 годин зможу без води. Була «сіра зона», дрони напівсліпі, тому вирішив зробити вилазку до них сам, подивитися, чому вони не відповідають. Там я набрав у них води, що фактично продовжило мені життя, після чого хлопці допомогли повернутися назад», – говорить Анатолій.
Вранці 17 березня почув голоси, спершу, говорить, не розумів, хто це, але згодом по незвичному тембру голосу впізнав українських бійців, які прийшли їх замінити. Ввечері прийшла евакгрупа і почала евакуацію. Спершу до стабілізаційного пункту, а далі до Харківського госпіталю, де розпочали підготовку до оперативного втручання – ампутації нижніх кінцівок. Звідти на 1 день перевели до Києва, потім у госпіталь ветеранів війни у Клевані і 26 березня до Обласного центру ортопедії, травматології та вертебрології Рівненської обласної клінічної лікарні імені Юрія Семенюка.
Перш ніж розпочати оперативне лікування, яке в подальшому дозволить перейти до протезування, наші лікарі боролися із важкою анаеробною інфекцією, яка вражає м’які тканини та навіть може призвести до загибелі людини.
«Поступив до нас із гільйотинними ампутаціями обох нижніх кінцівок, які були виконані на етапі евакуації, несформовані кукси із анаеробною інфекцією. Ми провели багато оперативних втручань нефректомії, видаляли некротизовані тканини. Отримував антибактеріальну терапію. Після того, як інфекцію вдалося побороти, сформували кукси обох стегон, рани загоїлися добре, можна готуватися до протезування», – говорить лікар-ортопед-травматолог Юрій Каштан.
Наразі чоловік отримав відпустку для лікування, після чого продовжить свій шлях до відновлення. Анатолій розповідає, що під час відпустки хоче провести час із родиною, поспілкуватися із друзями та трішки покращити фізичну форму, адже сильно схуд, аби далі готуватися до протезування.
Хоч і розуміє, що попереду ще тривалий шлях, та мріє, що до нового 2025-го року повернеться додому вже самостійно, на протезах.
