Віктор Іванович Юзепчук– відомий у Рівному лікар ортопед-травматолог дитячий, який понад 35 років працює в Рівненська обласна дитяча лікарня / Rivne regional children’s hospital РОР. За ці роки поставив на ноги тисячі діток. Лікар також є добровольцем і рятує поранених. Причому, в найгарячіших точках фронту – Бахмуті, Часовому Ярі та Лимані.
З перших днів війни медик рятував життя бійців у лавах Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова.
Повідомляє Газета "Медичний вісник+".
Віктор Іванович народився у прекрасному селі Сіянці на Острожчині. Там споконвіку люди сіяли, вирощували хліб, збирали урожай, займались рільництвом, розводили худобу. Батьки працювали у колгоспі. Для трійки дітей слугували прикладом вихованості, ввічливості. Батьки мріяли бачити своїх дітей порядними, освіченими людьми.
Віктор Юзепчук вступив до Київського медучилища, далі була служба в армії, згодом у батальйоні вже служив фельдшером. Закінчив медінститут у столиці за спеціальністю “лікар ортопед-травматолог дитячий”. Світила медицини переконували:
”Будете знати досконало дитячу травматологію, то й з дорослою справитесь”.
Так з 90-х років минулого століття Віктор Юзепчук пов’язав своє життя з Рівненською обласною дитячою лікарнею.
На фронт Віктор Юзепчук вперше потрапив у 2016 році – приєднався до Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Пирогова. В його складі перебуває вже на 12-й ротації.
– Я стою тут за землю рідну, за дітей своїх, внуків, за сім’ю нашу та волю, – перебуваючи в Лимані, пояснив свою участь в обороні України Віктор Іванович.
У тилу – дитячий травматолог. На фронті – оперує поранених військових:
– Якщо будете знати дитячу травму, то і в дорослій справитеся. А коли поступають поранені, то надається допомога і не питають – чи ти дитячий, чи дорослий, чи комбустіолог. Треба надати хорошу та кваліфіковану допомогу.
У польовому шпиталі травматолог працює на добровільних засадах. За таку жертовність отримав нагрудний знак від головнокомандувача ЗСУ – «За збереження життя».
Розповідає, там працюють лікарі зі всієї України – завідувачі відділень, кафедр. Каже, що це спеціалізований та висококваліфікований лікарський колектив, у якому є хірурги, травматологи, анестезіологи, анестезисти, нейрохірурги. Особисто співпрацював з лікарями з Канади, Німеччини, Польщі, Швеції, Австралії .
– Якщо раніше вважали, що наших лікарів треба вчити, то наразі мають до нас їхати вчитися, – каже Віктор Іванович. – Ми й зараз консультуємось, обмінюємось досвідом. Багато моїх колег з мобільного шпиталю набули досвіду, отримали посади. Це “обстріляні” люди, котрі пройшли Бахмут, Іловайськ. Там немає людей, котрі не бояться. Але там є люди, які тебе підтримають, підкажуть, допоможуть. Такі чесноти, як людська повага, дружба, взаємовиручка, намагання підставити плече, – найцінніше, окрім досвіду, набуваєш на передовій.
Робота лікаря на передовій – це багатогодинні операції, тисячі швів і сотні врятованих захисників. Віктор Юзепчук зізнається – на фронті йому допомагає багаторічний досвід спілкування з маленькими пацієнтами. Кожного військового, врятованого від смерті, терпляче заспокоює та вмовляє боротись за життя.
Найбільше медика вразив захисник Бахмута, який з розтрощеною ногою півтора кілометра повз до точки евакуації. Лікарям пояснив: хотів вижити, бо обіцяв подзвонити сину на день народження.
– Він приповз, ми надали допомогу. Важка нога, але дасть Бог – відновиться, буде ходити. Але в нього була мета: рідня, діти. Доповзти! І так у всіх воїнів: перемога, їхні діти, держава та земля. Таких людей ніколи та ніхто не переможе! – пригадав Віктор Юзепчук.
За кожного, хто на передовій, болить серце у мами, дружини.
“Інколи спересердя рідні кажуть: “Куди ти їдеш?” Правильно, інстинкт самозбереження мусить бути. Але треба розуміти – не піде один, другий боронити землю, то ворог буде тут. А його треба вигнати з нашої землі. Мої рідні знають, що я люблю Україну, історію, воїнство, козацтво, тому питання вибору не стояло, – каже Віктор Юзепчук.
Медик розповідає, що на його очах траплялося, коли куля потрапляла у хрестик або у мобільний телефон і боєць залишився живим.
- Один з командирів показав мені натільний хрестик, в який влучила куля. Він аж зігнувся від удару. Кажу: ”От за вас хтось щиро молиться”, – каже Віктор Іванович.
Вже після ротації з медичного батальйону, йдучи вулицею, лікар зустрів гурт військових. Один з них привітався, пригадав як лікар Юзепчук врятував йому в дитинстві ногу та подякував.
– Треба просто робити свою роботу та дивитися в очі. Потім можна спокійно зустрітися. Люди можуть сказати під поганим настроєм що завгодно. Але ти знаєш, що старався, робив все можливе, аби допомогти.
Природа, рибальство, читання, подорожі заполонили вільний час Віктора Юзепчука. Мисливство і раніше не дуже полюбляв, а нині взагалі рука не піднімається вкоротити життя тварині.
Кулінарія – ще одне серйозне захоплення у чоловіка. Найбільше Віктору Івановичу подобається готувати козацькі страви – куліш, борщ.
Це захоплення пройшло довгий шлях із самого дитинства. Віктор Юзепчук ріс старшим у родині, розумів, що треба допомагати. Тож поки мама працювала у колгоспі чи поралася по господарству, вечеря вже стояла на столі.
Що ж до книжок, то історичну літературу Віктор Юзепчук читає упродовж життя. Наразі до рук потрапила книга відомого українського прозаїка Володимира Рутківського “Сині води”.
– Якщо знатимеш свою історію, тебе ніхто не зіб’є зі шляху, – переконаний Віктор Іванович.
